Жанна батальйонерка

Стефан Бойко сiв за вiльний столик, що стояв ближче до виходу, i замовив собi закуску й чайничок цього питва. Вiн знав, що питво його трохи пiдбадьорить i зогрiе.

Поруч за другим столиком коло нього галасувала якась зовсiм п’яна компанiя.

– Ти менi скажи, нiмецька твоя морда, хiба я не бороню нашого царя!.. Двох синiв на фронт послав!.. – стукав об стiл кулаком п’яний, кремезний, уже сивий дядько. – Сукиних синiв! Моiх синiв… Менi медалю за це!..

– Гик!.. – вiдповiдав його сусiда…

– Золоту медалю… Та я сам можу ще битися з ким завгодно… Франца-Йосипа i вас усiх!.

.

– Гик!.. – меланхолiйно хитав головою його сусiда.

– Кинь, папашо!.. На, краще сьорбни… І чого це ти розходився?

– Гик!..

Просто, навпроти Бойка самотньо за столиком сидiв якийсь дядько з довгастим обличчям i, пiдперши руками голову, безнадiйно-сумно i п’яно дивився в простiр понад голови вiдвiдувачiв чайноi.

– Геть!.. – кричав папаша. – Я за царра й очество… Фердинанда й Пашу… гробову дошку… в мутний глаз!..

Бойко сьорбнув мiцне, гiрке питво й весела теплiнь розлилася по його тiлу. Потiм вiн закусив шматком ковбаси й випив ще трохи. Поволi в нього з’явився спокiйний i iронiчний настрiй.

«Здорово я обдурив цього молодця в чоботах i кашкетi, – весело думав Бойко. – В такiм становищi дуже варто ризикувати. Ну й бiг же ж… i не будь цього будинку, сидiв би тепер в каталашцi. От так пощастило…»

Галас i крик одiрвали його вiд думок. Компанiя мулярiв, що випивала з дiвчатами, зовсiм розгулялась.

Один з мулярiв витяг з кошика пляшку з денатуратом i вони пили його, мiшаючи з якоюсь бурдою.

Заборона горiлки лише дужче спонукала до пияцтва. Заборонена рiч тепер ставала непереможною принадою й люди пили всяку гидоту. От i вiйна. Їi криве потворне обличчя проглядало у всiх дрiбницях побуту. Вона зруйнувала сiм’ю, зруйнувала мораль i виховане жандарями й полiцаями боягузство. Що втрачати тепер цьому пристойному на вигляд, кремезному папашi, що послав на фронт синiв? Шепни йому кiлька слiв, переконай i це буде динамiт для майбутнiх революцiй.

Скажи цим мулярам, що вони бидло, м’ясо. Що вони лише угноення для цiеi вiйни, i скажи iм, що вони, убивши кiлькох жандарiв, стануть вiльнi, вони кинуть пити денатурат i суворо замисляться над цим. Пiти на заводи, на фабрики, переконати робiтникiв, улаштувати страйк, великий загальний страйк, i вiйна здохне. Вона помре з голоду, у неi не буде гармат, рушниць i набоiв.

Стефан Бойко був щирий ворог вiйни.