Жанна батальйонерка

За свою противоенну пропаганду, власне за своi переконання, за кiлька необережно сказаних слiв, вiн зазнав тепер такого переслiдування. Бойко працював в украiнському соцiялiстичному гуртку, що в ньому складали пляни, щоб поширити украiнський рух, переховували й розповсюджували украiнську лiтературу, заборонену росiйським урядом. У цьому гуртку, як i в багатьох таких гуртках, молодi члени його плекали мрii про звiльнення вiд росiйськоi кабали, про зрушення забитоi народньоi думки, про украiнське нацiональне вiдродження.

Тут говорили украiнською мовою, культивували ii, щоб утиски русифiкаторiв хоч трохи нiвелювались, спiвали украiнських пiсень, читали книжки небагатьох украiнських письменникiв. Стефан Бойко був один з перших, що висунув гасло проти вiйни. Кожний свiдомий украiнець мусить бути проти вiйни. Йому нi за кого й нi за що воювати. Вiн мусить пам’ятати, що, потрапляючи на фронт, йому доведеться воювати зi своiми братами-украiнцями, що були пiд владою Австрii.

Цю думку вiн необережно висловив серед кiлькох студентiв Інституту, що не належали до гуртка.

Цього було досить, щоб на нього негайно донесли й викинули з Інституту.

Бойко розплатився з кельнером, що своею зовнiшнiстю сильно нагадував молодця, який переслiдував його, i збирався вже йти, коли з другого входу зайшов якийсь тип i сiв за столик, так, щоб йому з того кiнця було видно всю чайну. Тип був у сiрому пальтi й у чорному капелюсi, вiн чомусь одразу звернув увагу на Бойка, i Бойко помiтив, що цей новий вiдвiдувач силкуеться непомiтно стежити за ним, позираючи в його бiк байдуже й нiби випадково.

«Невже знову починаеться? – подумав Бойко. – Допiру вiдкараскався вiд одного, а тут тобi новий. Але можливо, що це не фiлер. Це може в менi просто попереднiй переляк ще говорить. Можливо, що це простий собi вiдвiдувач, а я вже розхвилювався».

Але вийти з чайноi Бойко не вiдважився. Коли це справдi фiлер, то вiн цим одразу звернув би на себе його увагу. Бойко знов став переживати неприемнi хвилини.

– Ми переб’емо всiх нiмцiв… до одного… – збоку вiд Бойка дбайливо викрикував папаша. – Я на фронт!.. Я сам… Що ти менi говориш?.. Я кричу?.. Я маю право кричати!.. Моi сини б’ються за отчество… Моi сини!..

І папаша полiз цiлувати своiх сусiдiв. Потiм вiн несподiвано повернувся до Бойка й, побачивши його, закричав ще дужче.

– А, студент!.. Крамольник!.. Скажи, дорогий, ти за нiмцiв чи проти?.. Битимем iх… га?..

І папаша вже обняв Бойка.