Людиною він був

– А коли ми вiдповiдаемо на якесь запитання, яке вона може поставити, – правив далi Гаррi, не звертаючи уваги на свою онуку, – то маемо говорити iй «мадам», що римуеться з Амстердам. А коли аудiенцiя закiнчиться, слiд знову вклонитися.

– Легко! – зауважила Джессiка.

– А потiм вiдiйти убiк.

– А що було б, якби ти не вiдiйшов, – зацiкавилася Джессiка, – i почав ставити iй запитання?

– Церемонiймейстер дуже ввiчливо нас запевнив, що коли ми затримаемося, то нам накажуть вiдрубати голову.

Засмiялися всi, окрiм Джессiки.

– Я б вiдмовилася кланятися iй чи називати ii величнiстю, – твердо промовила дiвчинка.

– Їi величнiсть вельми терпляче ставиться до повстанцiв, – озвався Себастьян, намагаючись спрямувати бесiду в безпечнiше русло, – i визнае, що тисяча сiмсот сiмдесят сьомого року американцi позбулися контролю Корони.

– То про що вона казала? – запитала Емма.

– Вона менi сказала, що iй подобаються моi романи, i запитала, чи буде до цього Рiздва iще один Вiльям Ворвiк.

– І що вона думае про цю iдею? – поцiкавився Себастьян.

– Вона нагадала менi, що саме ii прапрабабуся королева Вiкторiя сказала Льюiсу Керроллу пiсля прочитання «Алiси в Дивокраi». Однак я ii запевнив, що моя наступна книга не буде математичною загадкою Евклiда.

– І що вона вiдповiла? – наполягала Саманта.

– Вона посмiхнулася, аби показати, що аудiенцiя закiнчилася.

– Тож якщо ти закатрупиш Вiльяма Ворвiка, якою буде тема твоеi наступноi книги? – поцiкавився Себастьян, коли автiвка пiд’iхала до ресторану.

– Якось я пообiцяв твоiй бабусi, Себе, – вiдповiв Гаррi, виходячи з автiвки, – що спробую написати серйозну книжку, яка, за ii словами, переживе всi моди на бестселери й витримае випробування часом. Я не молодшаю, тому, щойно закiнчиться мiй теперiшнiй контракт, маю намiр спробувати з’ясувати, чи здатен виправдати ii очiкування.

– Маеш якусь iдею, тему чи хоча б назву? – не вгавав Себ, коли вони заходили до «Ле Каприз».

– Так, так i ще раз так, – сказав Гаррi, – але це все, що готовий сказати тобi зараз.

– Але ти скажеш менi, чи не так, дiдусю? – Джессiка закiнчувала малювати портрет Гаррi, який стояв на колiнi перед королевою, а меч торкався його правого плеча.

– Господи, допоможи! – вигукнув Гаррi, а iншi члени родини засмiялися й зааплодували.