Гріхи батьків

Можливо, Гаррi спав на одному з них, а лейтенант Бредшоу – на iншому?

– Я можу чимось вам допомогти? – почувся голос.

Емма обернулася i побачила цибатого чоловiка у довгому бiлому халатi. Вона одразу ж зрозумiла, чому Пеггi ним захоплювалася.

– Я щойно почала роботу в iнформацiйному бюро, – пояснила вона, – i маю намiр дiзнатися, де все розташоване.

– Мое iм’я Саймон Паркiнсон, – назвався вiн i приязно всмiхнувся. – Тепер ви дiзналися, де я перебуваю, куди можете завiтати будь-коли.

– Спасибi, – подякувала Емма, швидко вiдступила назад у коридор, зачинила за собою дверi й вiдiйшла.

Вона не могла згадати, коли востанне хтось iз нею флiртував, але iй хотiлося, щоби краще це був доктор Воллес. Решту ранку жiнка провела, вивчаючи кожен поверх, доки не вiдчула, що освоiла розташування корабля, i тепер зможе пояснювати пасажирам усе з бiльшою певнiстю.

Вона з нетерпiнням очiкувала, як увесь пообiднiй час демонструватиме своi новi знання, але Пеггi попросила ii переглянути списки пасажирiв так само ретельно, як вона вивчала корабель.

Увечерi вона спробувала спожити вечерю – квасолю з тостами та склянку лимонаду – й уже незабаром пiсля цього знову опинилася в каютi, сподiваючись заснути до того, як повернеться механiк. Коли ж дверi вiдчинилися, свiтло в коридорi розбудило Емму. Вона не могла збагнути, хто ввiйшов до каюти, бо це точно був не механiк, адже його ноги не сягали стiни.

?

Емма хутко звикла до щоденного графiка з чиiмось нiчним вiзитом. Цi вiдвiдини не надто рiзнилися мiж собою, змiнювалися лише чоловiки, хоча одного разу якийсь гiсть рушив до Емми, а не до Пеггi.

– Не та дiвчина, – твердо зауважила Емма.

– Даруйте, – почулося у вiдповiдь, перш нiж гiсть змiнив напрямок.

Пеггi, мабуть, припустила, що ii сусiдка спить, адже пiсля того як пара злягалася, Емма чула кожне слово iхньоi балачки пошепки.

– Як вважаеш, твоя колежанка доступна?

– Сподобалася? – захихотiла Пеггi.

– Нi, не менi, але я знаю, хто хотiв би стати першим чоловiком, котрий зможе розстебнути ii унiформу.

– І не сподiвайся. У неi в Бристолi е хлопець, i навiть доктор Паркiнсон не справив на неi враження.

– Шкода, – сказав голос.