Гріхи батьків

До стiн каюти обабiч крiпилися вузькi лiжка, розмiри яких передбачали, що будь-який ii мешканець буде нижчим за середнiй зрiст. Вона лягла i випробувала матрац, в ньому не було пружин, i поклала голову на подушку, наповнену поролоном, а не пiр’ям. Ще була невелика раковина з двома кранами. З обох лилася однаково тепла вода.

Вона одягла унiформу Дейни i намагалася не засмiятися. Але Пеггi, повернувшись, стриматися не змогла. Дейна, либонь, була щонайменше на три дюйми нижчою i, безумовно, на три розмiри ширшою, нiж Емма.

– Будь вдячна, що це лише на тиждень, – резюмувала Пеггi, коли вела Емму на вечерю.

Вони спустилися ще нижче в надра корабля, щоби приеднатися до iнших членiв екiпажу. Кiлька молодикiв та двое старших запрошували Пеггi сiсти за iхнiй стiл. Вона обрала своею жертвою довготелесого парубка, котрий, як вона прошепотiла Еммi, був механiком. Емма поцiкавилася: чи не тому його волосся (i не тiльки) змащено мастилом? Усi трое стали в чергу до банякiв. Механiк поклав у свою тарiлку всього потроху.

Пеггi наповнила свою наполовину, в той час як Емма, вiдчуваючи ще непевнiсть, вдовольнилася печивом та яблуком.

Пiсля вечерi Пеггi з Еммою повернулися до iнформацiйного бюро, щоби звiльнити Трудi. Оскiльки обiд пасажирам подавали о восьмiй, мало хто з них пiдходив до них, хiба що тi, хто не знав, як потрапити до ресторану.

Упродовж наступноi години Емма дiзналася про Пеггi набагато бiльше, нiж про «Зiрку Канзасу». Коли о десятiй годинi закiнчилася змiна, вони опустили решiтку, i Пеггi повела свою нову напарницю до схiдцiв нижнього поверху.

– Не хочеш випити чогось у iдальнi для персоналу? – запропонувала вона.

– Нi, дякую, – вiдмовилася Емма. – Я втомилася.

– Зможеш сама знайти дорогу до каюти?

– Нижнiй поверх номер сiм, каюта один-один-три. Якщо не буду в лiжку на той час, коли повернешся, висилай пошукову команду.

Як тiльки Емма зайшла до каюти, то швидко роздяглася, умилась i прошмигнула пiд едине простирадло та ковдру.

Вона лежала на лiжку, намагаючись знайти зручну позу, колiна пiдiбрала майже пiд пiдборiддя, але через хитавицю корабля не могла залишатися в тому самому положеннi довше, нiж кiлька секунд. Останнi думки перед тим, як вона занурилася у приемний сон, були про Себастьяна…

Емма прокинулася раптово. Було так темно, що перевiрити час на годиннику навiть не варто було намагатися. Спершу вона припустила, що рейвах спричинив рух корабля.