Гріхи батьків

 – Тобi доведеться дiлити каюту зi мною, – додала Пеггi, коли вони сходили вниз. – Адже лiжко Дейни едине вiльне зараз.

– Ну, то й добре, – погодилася Емма.

Униз i ще раз униз спускалися вони, а схiдцi ставали все тiснiшими. Пеггi переставала плескати язиком лише тодi, коли якийсь член екiпажу зупинявся, щоби пропустити дiвчат. Інодi вона нагороджувала iх теплою посмiшкою. Емма в життi не зустрiчала таких, як Пеггi: настiльки та була незалежна, водночас залишаючись жiночною, з ii пiдстриженим свiтлим волоссям, у спiдницi, яка ледве прикривала колiна, i в тiсному жакетi, який не залишав сумнiвiв щодо того, якою звабливою була ii постава.

– Це наша каюта, – сказала вона нарештi. – Тут спатимеш увесь наступний тиждень. Сподiваюся, ти не очiкувала чогось схожого на палац?

Емма зайшла до каюти, меншоi за будь-яку кiмнату в садибi, навiть за шафу для мiтел.

– Жах, чи не так? – зауважила Пеггi. – Та насправдi ця стара комiрчина мае одну перевагу.

Еммi не потрiбно було питати, в чому вона полягае, адже Пеггi мала звичку одразу ж вiдповiдати як на запитання Емми, так i на своi власнi.

– Такого спiввiдношення мiж чоловiками i жiнками немае нiде бiльше на землi, – засмiялася Пеггi й додала: – Як бачиш, тут бракуе мiсця для двох людей водночас, якщо хтось iз них не перебувае в лiжку. Я залишу тебе розпаковуватися та повернуся за пiвгодини, щоб вiдвести вниз до iдальнi на вечерю.

Емма замислилася: чи може бути тут щось iще нижче.

Але Пеггi зникла, перш нiж вона змогла запитати про це. Жiнка сiла на свое лiжко, ще не зовсiм отямившись. Як можна змусити Пеггi вiдповiсти на своi запитання, якщо та патякае без упину? А може, це виявиться й перевагою, i та сама з часом розбовкае те, що Емма хоче знати? Врештi-решт, е ще цiлий тиждень, аби про все дiзнатися. Тому вона вирiшила, що може дозволити собi набратися терпiння. Жiнка взялася перекладати свое манаття у шафку, яку Дейна звiльнила ранiше.

Два довгих гудки долинули до ii вух, i за мить корабель сiпнувся. Хоча в каютi не було iлюмiнатора, щоби визирнути, але дiвчина змогла вiдчути, що вони зрушили з мiсця.

Вона сiла на лiжко i намагалася переконати себе, що прийняла правильне рiшення. Хоча Емма й планувала повернутися до Бристоля упродовж мiсяця, Себастьяна iй уже бракувало.

Емма уважнiше роздивилася навколо, адже це примiщення буде ii прихистком на цiлий тиждень.