Невідоме Розстріляне Відродження

– Хиря така, а ще й вередуе: та дурна, а в цеi слоняча шкура… Тьху, хоча б пику причепурив, лiсовик малахольний.

І справдi, ходив вiн з рудою бородою, волосся росло на головi буйно й весело, знайомлячися з гребiнцем лиш тодi, коли вся комуна на пленарному засiданнi ухвалювала надати Петровi належного поряднiй людинi вигляду.

Тодi: довготелесний Дмитро сiдав на нього верхи i, не зважаючи на протести та згоду сидiти вже смирно, витрусював з кишень бички, махряк i цiлi фунти вiршiв. Його держали за шию i примушували ваксити й терти до блиску його порудiлi за мiсяць черевики.

Потiм його зачiсували й брили, неодмiнно лаючи за жорстку, як дрiт бороду, а коли вiн починав сперечатися, то Дмитро, що вважався за спеца в справах обдирання шкури, нахабно й глузливо кричав: «Мовчи, зараза» i напихав у рота мила й волосся з щiтки. Вся комуна iржала й була страшенно задоволена з тiеi процедури, а Петро завжди намагався якнайшвидше скiнчити з цим вибухом товариських турбот i як надалi одтягнути цю неприемну дезiнфекцiю, бо бритва була щербата, скарги ж на це викликали лише правдиву вiдповiдь, що вiн сам собi винен, бо не треба ж бути iдiотом i застругувати олiвцi нею!

Сьогоднi Петро ще з ранку помiтив, що комуна дивилася на нього пожадливим оком, i через те повертався додому, коли зовсiм стемнiло (при каганцi чорта пухлого побриють!).

Вiн iшов, заносячи до блокнота якусь цiкаву риму, весело наспiвуючи пiсню собi пiд нiс, чи то «Яблучко» чи то «Чу-ра-ра».

Вiн поставив крапку i вже пiднiс до рота олiвця, щоб поссати його трохи, як наскочив на щось.

– Петре, – закричала дiвчина й обурено замахала руками, – що це ти, вбити мене хочеш?

Петро зупинився, понуро пiдвiв голову i запитав, не вiдповiдаючи:

– А що то за тьотя зупинилась у тебе, на Бухаринськiй?

– А? Катерина Ласко. А що, вже закохався? – запитала Галя й засмiялася заливчасто й зелено.

Вона була на зрiст невелика, чорна жакетка вигiдно стягувала стан, а жовтi черевики обгортали сильнi швидкi ноги якось задьористо й весело. Неспокiйна вона була й непосидюща i при зустрiчах завжди безсоромно командувала Петром. І тепер вона обхопила його рукою й швидко потягла вулицею.

– Проводь!

– Та п-почекай же, – бурмотiв той… – На вулицi видно, а ти обнiмаешся.

– О?! Обнiмаюся! Опудало ти чортове… Ет, та тебе можна…

– Гм.