Ключі Марії

 – Вiдколи це студентки мене вдома провiдують?

– О, власне! – форкнула служниця. – Та ще й коли панi професоровоi вдома нема.

– Ну-ну, не плети менi андрони*, – сказав суворо Курилас. – Вона назвалася?

– Нi, прошу пана, – вiдповiла знiчено служниця.

– А Вiруня де?

– Прибiгала сусiдка й повiдомила, що дають господарське мило, i вона зайняла чергу, – проторохтiла служниця. – Я сама хотiла бiгти, але панi наказали варити вам кулешу.

– Гаразд, клич.

– Зi шкварками чи з бринзою? – запитала служниця в дверях.

– Що? – не второпав Курилас. – З якими шкварками?

– Я про кулешу… – вибачливим тоном промовила служниця.

– А-а… – вiдмахнувся Курилас. – З бринзою…

Служниця зникла, а за мить до кабiнету зайшла висока худа дiвчина з досконалими рисами обличчя, здавалося, вона зiйшла з портрету Габрiеля Росеттi. Та й убрана була в довгу картату сукню, яка тiсно облягала ii стан. Їi довге кучеряве волосся темно-каштановоi барви опадало на плечi. Вона обдарувала господаря чарiвною усмiшкою так, мовби зналися вони невiдь-скiльки лiт, чемно привiталася i промовила мелодiйним оксамитовим голосом:

– Вiдразу скажу, що я не ваша студентка.

– Так-так, – нетерпляче перебив ii Курилас, якому дуже не подобалося, коли перебивали його науковi дослiдження. – Прошу сiдати. Але – ближче до справи.

Однак дiвчина продовжувала стояти.

– Та, властиво, жодноi справи нема, – промовила вона. – Є лише скромне прохання: не квапитися з виконанням завдання, яке ви отримали вiд НКВС.

При цьому дiвчина мило всмiхнулася. Курилас скинув окуляри, протер, знову одягнув i запитав:

– Хто ви така? Звiдки вам вiдомо, яке я завдання отримав?

– Я особа зацiкавлена. Однак зацiкавлена в тому, щоб ви якомога довше зволiкали. Інакше вас чекае лихо.

– Лихо? Яке таке лихо? Ви з Кульпаркова* втекли?

Дiвчина насупилася.

– Нi. Але туди можете потрапити ви. Совети навчилися затикати роти ще й таким способом, що оголошують людину божевiльною.

– Не маю жодного бажання вислуховувати цю маячню. – Курилас пiдвiвся з крiсла. – Не знаю, хто ви й навiщо мене турбуете. Передайте своiм хазяям, що я науковець, а не аферист. І все, що пообiцяв, виконаю.

– А дарма, – похитала головою дiвчина. – Вiд тiеi хвилини, коли передасте iм свое дослiдження, ви вже для них станете зайвим. А зайвих людей та ще й таких, якi знають надто багато, знищують.