Ключі Марії

Тодi й ми приедналися, i навiть брат Лука з рогатиною кинувся до бою. Я вiдчув неймовiрну легкiсть свого меча, я не мусив уже його тримати обiруч, я махав ним так легко i весело, наче лозиною, а вiн розрубував ворога, мовби то були не людськi тiла, а гарбузи. А що менi мого меча видалося замало, я схопив ще в лiвицю й сарацинського i вже двома мечами сiк на всi боки, аж бризки кровi розлiталися i скроплювали мене, наче сонячним дощем. За хвилю бiльша частина сарацинiв полягла, решта кинулася навтьоки.

Ми повернули собi своiх мулiв, забрали й дещо з сарацинського добра i хотiли рушати в дорогу, але брат Лука, який i сам дивувався своiй спритностi з огляду на поважний вiк, повернувся до печери назад i уважно обстежив той чудодiйний iнiй та дiйшов висновку, що то не iнакше, як цiлюще молоко Богородицi, i це та сама печера, в якiй вона ховалася вiд Ірода, незважаючи на те, що подiбна печера е також бiля Єрусалима. Однак там бiле пористе камiння не додае сили, а тiльки вилiковуе вiд безплiддя, а тут робить з людини витязя.

Князь добув зi своеi торби глиняну флягу, в якiй ранiше було вино, i зiшкрябав до неi iнiю, скiльки вдалося, потiм доручив менi зберiгати флягу, щоб, коли повернемося додому, я занiс ii до Софii Киiвськоi.

Коли ми покидали печеру, я раптом почув у заглибинi шурхiт. Там було темно. А що то мiг бути дикий звiр, я узяв смолоскип i витягнув з пiхов меча. Та моя засторога була даремна, бо то не був дикий звiр, а панна – вона була геть гола й цiла тряслася зо страху.

– Хто вашi вороги? – запитав брат Лука.

– Король Балдуiн, – промовила вона дуже приемним голосом, що нагадував спiв пташок i дзюркiт срiбного ручаю.

– Що вiн хоче вiд вас?

– Хоче забрати до свого замку.

– Але хто ви? Як вас звуть?

– Марiя.

– Гаразд, ми вас врятуемо, – сказав рiшуче князь.

Ми пiдiбрали для неi вбрання сарацинського лицаря, вона сховала волосся пiд шоломом, а на плечi накинула наш чорний плащ iз бiлим хрестом i капузою. Скидалася тепер на юного джуру. Я посадив ii перед себе на коня, а вiдтак ми рушили в дорогу, все ще чуючи в собi значнi сили.