Ключі Марії

Але все ж певнi сумнiви стосовно цiеi грудки залишалися, адже була вона важчою за звичайний камiнь такого ж розмiру.

Стомившись вiд марних спроб побачити знахiдки в первiсному виглядi, Олег лiг на канапу i задрiмав. Йому навiть щось снилося, але тут тишу зруйнував дзенькiт мобiлки.

– Привiт! – продзвенiв Адiкiв юнацький голос. – Я втомився чекати!

– А, вибач, я прийшов i вiдразу заснув! – почав виправдовуватися Бiсмарк.

– Менi б твоi нерви. Ну раз я вже тебе розбудив, то розповiдай. Що знайшов?

– Що знайшов? – перепитав Бiсмарк, гарячково думаючи: про що Адiку розповiдати, а про що краще не треба.

– Конкретнiше!

– Лiпше я тобi покажу.

– Не покажу, а передам! – поправив його Адiк. – Тобi з такими речами треба бути обережним, а я знаю, що з ними робити.

– Ну гаразд, передам.

– Коли i де? Можу через пiвгодини до тебе пiдiйти.

– Нi, давай краще в каварнi. У «Ярославi», за годину. Менi треба ще душ прийняти, поголитись.

У ваннiй Бiсмарк пiдставив голову пiд струмiнь холодноi води. Вистачило хвилини, щоб нарештi бадьорiсть опанувала все тiло.

До торбинки вiн поклав грудку глини i довгастий предмет. А перстень заховав у нижню шухляду, вирiшивши залишити його для себе, як найцiннiше зi знайденого. Все ж це вiн, а не Адiк пiв ночi порпався в землi, це вiн ризикував. І, ризикував, напевно, не доганою або звiльненням з посади чергового електрика. Ця посада йому i геть нi до чого! Ризикував вiн радше власною свободою! Адже за такi речi можуть i посадити! А свобода для нього – головна, найвища цiннiсть! Опiсля за рангом цiнностей стоiть помешкання тiтки Клави, що стало його киiвським житлом, далi, як не крути, сiм’я, якi-не-якi батьки, що зробили для единого сина все, що могли, поки вiн був маленьким: забезпечили його тiльки гарними спогадами про дитинство i не надто драматичними спогадами про шкiльну юнiсть.

Пiднiмаючись по Франка вгору, Олег зрозумiв, що якось занадто швидко зiбрався, а отже i до каварнi прийде ранiше, нiж треба.

На розi Ярославового Валу i Франка вiн зупинився бiля газетного кiоску. Роззирнувся. Погляд сам завмер на дiвчинi, що якось розгублено стояла зовсiм поряд. Пристойно одягнена, в джинсах i в недешевiй яскраво-жовтiй куртцi з каптуром, вона, вiдчувши на собi його погляд, подивилася на Олега заплаканими очима.

– Ви зi мною не вип’ете? – запитала жалiбно.