Ключі Марії

Вулицi заповнилися купами зрубаних голiв, рук i нiг. Так, що навiть ходити, не перечiпаючись об цi кiнцiвки i голови, було досить складно. Євреi, якi шукали захисту в синагогах, згорiли живцем, коли хрестоносцi iх пiдпалили.

Та нашою головною метою був храм Грiб Господнiй, ми йшли до нього, перетворившись на могутнiй таран. Врештi ми пробилися до його брами, в яку було вмонтовано масивний замок. Християни, якi вибiгли зi своiх домiв, пояснювали, що не знають, у кого ключ вiд замка. Нетерплячi лицарi кинулися збивати його рукiв’ями мечiв, але замок не пiддавався.

Тодi один iз мiсцевих християн вийняв з кишенi цвях, вставив його в дучку i казав бити по ньому, але i це нi до чого не привело. Хтось принiс важкий молот, почали бити молотом, дверi репнули в декiлькох мiсцях. Здавалося, воно ось-ось розваляться.

Несподiвано до храму наблизилася висока худа жiнка в чорнiй сукнi, обличчя ii ховалося пiд чорною хусткою, що нависала над очима. Ми розступилися перед нею, бо в руцi вона тримала ключ завбiльшки з долоню.

Вона вставила його в замок, повернула, ворота вiдкрилися i пiд натиском лицарiв тут же вивалилися з петель. Замок випав, а жiнка разом з ключем вiдiйшла. Про неi вiдразу забули.

Не знаю, що керувало мною, але я той замок пiдхопив iз землi й сховав до торби. Вiдтак ми увiйшли до храму, внутрiшнiй вигляд якого нiчого спiльного не мав iз зовнiшнiм. Тут все було пишно i маестатично. В центрi храму в широкiй ротондi розмiстився Грiб Господнiй, а в ньому камiнь, на якому лежало тiло Сина Божого пiсля розп’яття.

Ми впали на колiна i подякували Господу за Його велику милiсть. А пiсля цього нас чекала нова сiча. Особливо запеклий бiй розгорiвся бiля вежi Давида, яка довго не протрималася i вiдчинила свою браму.

Тодi сарацини кинулися ховатися у мечетi Аль-Акса, але хрестоносцi увiрвалися й туди на конях i пiшо й перекололи та посiкли всiх, хто там був. Бо сталося це за справедливим вироком Господнiм, i тi, що оскверняли святиню своiми поганськими обрядами i позбавляли християн доступу до неi, очистили ii тепер своею кров’ю i поплатилися життям за свiй злочин.

Забито було десять тисяч сарацинiв. Врештi Танкред послав свiй прапор вцiлiлим трьомстам сарацинам на покрiвлi Аль-Акси, колишньому храмi Соломона, обiцяючи захист. Вiн справдi припинив бiйню, за те йому врятованi мусульмани показали скарби Храмовоi гори. Але наступного ранку на зло Танкредовi люди Раймунда пiднялися на дах Аль-Акси й перебили там усi три сотнi мусульман.