На коні й під конем. Блакитна дитина

Так i залишився я без лiтака. І з кожним днем iсторiя, розказана маминою знайомою, все бiльше здавалася менi казкою, що ii розповiдають дорослi на втiху малим.

Смоляний бичок

Микола прибiг до нас, червоний та захеканий:

– Вгадайте, що я бачив!

Ми з братом саме майстрували нову упряж для кота, який був уже не котом, а Гнiдком, що мав везти нас у гостi до Ванька.

– Зайця!

– Де?

– Бiля нашоi хати!

– Бре? – першим отямився я.

– От бий мене сила божа, якщо брешу! – широко перехрестився Микола.

Зрештою ми повiрили. Микола ще довго розповiдав про того незвичайного зайця, що не боiться аж до порога пiдбiгати, а потiм закiнчив:

– От якби його спiймати.

– Як же його, довгоногого, спiймаеш? Вiн як чкурне…

– Хiба що яму викопати…

– Хе, яму! Так i дасть тобi тато бiля хати яму копати!

– Тато не дадуть, – вiдразу ж охолов Микола, почухуючи спину. – Вони в мене такi: як що, так i за батiг.

– Отож…

Ми зажурилися. Кожен думав про зайця i про те, як би його зловити. Я вже уявляв величезну (адже заець – як наш стiл!) клiтку: сидить у нiй довговухий, поводить червоними очима, а ми носимо травицю та капустяне листя. Хлопцi повмирали б вiд заздрощiв.

– От якби смоляний бичок у нас був… – розпочав я невпевнено.

– Хи, то ж казка! – презирливо обiрвав мене Микола.

– Ну й що, що казка! Дiстати б смоли, налити на дорогу – заець i вскочив би… От тiльки де смоли дiстати?

Микола вiдразу повеселiшав.

– Смола е.

– Де?

– У дiда Стратона. Дiд саме днища човнiв смолять, на березi, бiля ставу. От якби хто хоробрий був…

Вiн не докiнчив, скосив на мене хитрюще око. А я, подумавши про дiда Стратона та про нещодавно вбитого качура, засовався не раз шмаганим задком по долiвцi.

– А заець же був! – знову спокушав Микола. – Ех, i заець!

– А нам його даватимеш? – не витримав я.

– Питаеш!

Домовившись, ми подiлили обов’язки: Микола вiзьме цеберку i буде пильнувати за дiдом, а я, виждавши, коли дiд Стратон пiде пiдвечеряти, наберу з бочки смоли, скiльки зможу.

Цього разу, понад всякi сподiвання, кампанiя пройшла успiшно.

Потерпаючи, пiдбiг я до великоi залiзноi бочки, в якiй топилася смола, зачерпнув густоi чорноi маси i попер на город, пiд саму Миколину хату. Бiг, i здавалося, що ось-ось вискочить дiд Стратон, наздожене i вчеше кийком по хребту.

– Де будемо виливати?

– Пiд вiкном.