На коні й під конем. Блакитна дитина

От гони карбованця, тодi й стрiляй собi на здоров’я.

Легко йому було казати – гони!

Одного разу мiй товариш, Микола, той, що учив нас хреститися, таемниче сказав:

– Я знаю, як пугач здобути.

Вiн довго мучив мене, доки повiв до сарая, а там, у най-темнiшому кутку, розгрiб сiно i дiстав невеликий глечик, обмотаний брудною ганчiркою. Посерединi ганчiрки темнiв довгастий прорiз.

– Що це? – здивувався я.

Товариш оглянувся, потiм нахилився до мене, таемничо прошепотiв:

– Карнавка…

І, помiтивши, що я нiчого не розумiю, вже голоснiше додав:

– Оце ось сюди копiйки кидати, а як назбираеться багато, то розбий – i маеш пугача!

– Тут уже багато грошей?

– Поки що немае, – зiтхнув Микола.

 – Та скоро будуть…

Сповнений поваги, я обережно взяв глечик, потрусив ним над вухом. Уявив, як забряжчать у ньому копiйки, i самому непоборно захотiлося мати карнавку.

– Дiстанемо, – втiшав Микола. – В нас у погребi глечикiв з молоком он скiльки стоiть! Вип’емо молоко, i буде карнавка. А тодi повернемо.

– Мати не взнае?

– Все одно битиме, – почухав спину Микола. – Вона в мене така: спершу поб’е, а тодi вже питае, чи не я.

Так у мене появилася карнавка.

Я заховав ii в хатi, пiд припiчком, i по кiлька разiв на день дiставав порожнiй глечик та трусив над вухом. Знову ладен був повiрити у Миколиних божкiв, аби лише вони зробили чудо i наповнили глек копiйками. Та боговi, мабуть, не потрiбна була моя дешевенька душа, бо карнавка залишалася порожньою.

Щодня я i Микола бiгали дивитися, чи е ще пугачi.

Якось Микола похвалився, що вiн знайшов на стежцi аж десять копiйок, i з того часу я не одривав очей вiд дороги, розгрiбаючи босими ногами м’яку пилюгу. Серце мое солодко завмирало, менi здавалося, що ось-ось заблищить срiбна монетка.

Щоночi снився один i той же сон: наче iду дорогою, збираю повнi пригорщi гривеникiв i зсипаю до карнавки. Прокидаючись, вiдразу ж лiз пiд припiчок, та карнавка була порожньою.

Якось, прибираючи в кiмнатi, вимiв я з-пiд столу складений у кiлька разiв папiрець.

Нагнувся, розгорнув i тут же сiв на долiвку, не вiрячи своему щастю: в руках були три карбованцi.

Спершу подумав, що iх, мабуть, загубила мама; але менi так хотiлося вкинути тi грошi до карнавки, що я одразу вiдiгнав цю думку. Грошi взялися звiдкiля завгодно, хай навiть звалилися з неба чи випали з вiника, тiльки не з маминих рук.

Цього разу я не залишив карнавку пiд припiчком; здавалося, що вона не досить надiйно захована.