І будуть люди

– А хiба це м’ясо! – вiв далi Протасiй, беручи, однак, добрий шмат баранини.

– Ай справдi, – притакнув догiдливо Оксен, – щось на баранину й не схоже. Хитруе, мабуть, Янкель…

– Хто, Янкель? – перепитав Оксена Протасiй. – Та де йому, дурному, хитрувати, коли в нього кебети для цього не вистачае! Хiба це шинкар? Жебрак, а не шинкар! Сам нi шелега за душею не мае, i дiти його в лахмiттi ходять.

– Правду кажете, Протасiю, бiдно, дуже бiдно живе наш шинкар, – пробував пiдпрягтися Оксен до Некованого.

– Та де, чоловiче, бiдно, коли в нього золота повнi торби! – вигукнув Протасiй.

Зовсiм збитий в пантелику Оксен тiльки розкрив рога: не знав уже, що й казати, щоб попасти сусiдовi в тон. Ухопив недопиту кварту, потягнувся до Протасiевоi чарки:

– Вип’емо ще по однiй.

– Заждiть, куди поспiшати, – спинив його Протасiй, та тiльки-но Оксен поставив кварту на мiсце, як той уже роздумав: – А втiм, воно можна й випити, грiха великого не буде.

За другою квартою, вивчивши добре Протасiеву натуру, Оксен почав дипломатично:

– Проходив я оце мимо вашоi ниви – гарна земелька у вас, Протасiю. Чорнозем, де не ткни…

– Який там у дiдька чорнозем – самi супiски!

– Але ж родить там непогано!

– Родило б вам так – давно зуби на полицю позакидали б!

– Ну, не знаю, як ви, а я вiд такоi ниви нiзащо не вiдмовився б, – гнув свою лiнiю Оксен. – От давали б менi хоч i триста рублiв – не продав би!

– А я i не подумав – продав би! – вигукнув запально Протасiй.

В Оксена забилося серце, затремтiли руки. Вiн помовчав, щоб угамувати хвилювання, з якомога байдужiшим виглядом спитав:

– А скiльки б ви, Протасiю, для примiру, за свое поле взяли б?

– Хто, я?

– Та ви ж, Протасiю, ви. Яку б ви назначили, примiром, цiну?

– А нащо менi ii назначати?

– Та ви ж не вiд того, щоб свое поле продати? – почав гарячкувати Оксен.

– Та на якого дiдька я його продавав би!

– Та ви ж самi щойно казали, що продали б! – розгнiвався нарештi Оксен.

– Я?.. Я казав?.. Та що я, дурний, щоб отаке вам казати!

Оксеновi не лишилося нiчого iншого, як розплатитися iз шинкарем за змарноване «вгощенiе», насунути шапку на лоба та й посунути розгнiвано з шинку.

Придбати оту земельку допомогла Оксеновi вiйна. Протасiя мобiлiзували на другий тиждень пiсля того, як батюшка зачитав принишклим, похмурим селянам царський «манiхвест», i вiн як пiшов на фронт, так наче у воду впав: нi слуху нi духу.