І будуть люди

Дiтей не мав, може, тому, що iншi iх мали, у дворi не було нi пенька, анi деревини: люди саджали вишнi та яблунi, грушi й сливи, Протасiй же поiхав свiт за очi, навiз сосонок та дубкiв, понавтикав довкола халупи:

– Виростуть – лiсом торгуватиму!

Лiс так i не вирiс, молоденькi деревця не прижилися, всохли на коренi, але Протасiй ще довго iх не висмикував:

– Приживуться.

Люди копали колодязь посеред двору або рили неглибоку криницю побiля рiчки, Протасiя ж вперло на високий пагорб, на добрi гони вiд хати, та й то тiльки тому, шо не було вже вищого мiсця.

– Там вода буде смачнiша, – вiдповiдав вiн на плачi та закликання нещасноi жiнки своеi.

До води довго не мiг докопатися, хоч вибехкав шахту сажнiв на двадцять, та лопату не кидав, i одного разу його таки добре привалило землею. На жiнчин крик збiглися люди, спустилися в колодязь, вiдкопали Протасiя, вiдкачали на свiжому повiтрi. Протасiй звiвся, похитуючись, пiдiйшов до темнiючого провалля, з жалем сказав:

– Бач, завалилося.

І знову полiз у колодязь.

Вода й справдi появилася в той же день, вiд чого Протасiй ще бiльше увiрував у свою несхибнiсть. Була вона, правда, якась гiркувата на смак, навiть худоба неохоче пила ii, але Протасiй твердив, шо смачнiшоi не знайти навiть у Яреськах, не те що на iхнiх хуторах.

Не ладилося в Протасiя у дворi, не родило й на нивi. Хлiба теж наче перейняли упертющу вдачу свого хазяiна, i якщо в Івасюти буйно колосилася пшениця, то в Протасiя ледве пiднiмала над рiллею наiжаченi голiвки: «От на зло не родитиму!» Якщо на сусiдньому полi вiд кавунiв аж вгиналася земля, то на Протасiевому – рiдке огудиння тикало твердими зеленими дульками прямо хазяiновi пiд нiс: «А що, вийшло на твое!» Накладав Івасюта важкеннi снопи, аж трiщали колеса в гарбах, Протасiй же швиргав миршавi снопики на убогий вiзок та ще й похвалявся перед зажуреною жiнкою:

– Все одно в нас зерно буде краще! І мука вищого сорту…

З отакою людиною довелося мати справу Оксеновi.

Сам непитущий, Оксен замовив у шинкаря добру кварту горiлки, за одним духом вихилив цiлiсiньку чарку:

– Мiцнюща царська водичка!

– Де в бiса мiцнюща, коли Янкель ii пополам з водою мiшае – Протасiй роззявив величезного рота, виплеснув туди горiлку з чарки, клацнув великими вовчими зубами так, що Оксена аж пересмикнуло.