І будуть люди

І iх не треба було далеко шукати, вони були поряд. Вклинилися в Івасютине поле, неначе заноза, не давали спокою нi вдень нi вночi. Коли б вони належали пановi, то давно б уже перейшли до Оксена: не постояв би вiн за цiною, аби тiльки стати власником отих десятин.

Та на бiду те поле належало найупертiшiй на всю Полтавщину людинi – Протасiевi Некованому.

Скiльки знали Протасiя, вiн усе робив не так, як люди, а навпаки. Ще малим здирав iз нього шкуру батько за оту вiслячу упертiсть.

– Одягай, сину, кожуха i валянки та не забудь i рукавицi, бо прийдеш i без нiг, i без рук: бач, яке холодище надворi!

Протасiй, що вже примiрявся до валянок, вiдразу ж роздумае:

– І зовсiм не холодно. То вам, тату, так тiльки здаеться.

– А, вража дитино, так ти батька не слухатись! – закричить тодi батько, ухопить добрячу хлудину та й почне перiщити нею впертющого вилупка.

Перереве, переплаче Протасiй, а таки простягне руки за благенькими чобiтьми, бо надворi ж – «анiскiлечки не холодно»!

Повертаеться iз забавок весь посинiлий, пальцi судомлять зашпори, а нiг уже зовсiм не чути: стукотять, як дерев’янi.

– А чи не казав же я тобi, вражий сину, що змерзнеш! – стрiча його докiрливо батько.

– І зовсiм не змерз, – видзвонюючи зубами, вiдповiсть упертюх та й полiзе на пiч, у гаряче просо, – виганяти лихi зашпори.

Одружився Протасiй тiльки тому, що батько раяв йому ще кiлька рокiв почекати, не поспiшати з цим дiлом.

– Ти ж iще, сину, молодий, ще й не напарубкувався як слiд.

– А нащо менi парубкувати!

Батько глянув був на чаплiю, що з роками замiнила пужално, а потiм махнув безнадiйно рукою:

– Про мене… Захотiв у петлю – стромляй туди свою дурну голову! Засилай старостiв хоч i сьогоднi, якщо тобi так приспiчило!

Протасiй не був би Протасiем, коли б не заперечив i тут:

– І не сьогоднi, а завтра.

Батько так i вилетiв з хати. Ухопив новi граблi та й потрощив iх на друзки об дубову колоду.

Женився Протасiй, завiв густi вуса, що, однак, не звисали донизу, як у всiх порядних людей, а вперто дерлися вгору, намагаючись повиштрикувати очi хазяiновi, та розуму йому не прибавили нi жiнка, анi роки.