І будуть люди

 – А Бог же все те бачить, все те чуе! Ох, грiхи нашi, грiхи! – i потiм уже iншим тоном:

– То ви кажете, що збираетесь учителювати?..

Повертались додому аж на другий день – раннього ранку.

Вчора загулялись допiзна; уже й першi пiвнi пропiяли, а батюшки все ще сидiли за столом, сперечалися, спiвали духовних, а потiм i свiтських пiсень, пригадували один одному давнi й свiжi кривди i тут же обiймалися та цiлувалися. Тютюновий дим слався сизими пасмами, кидав синi тiнi на опилi обличчя, i вiд того всi скидалися на мерцiв, що повилазили з своiх домовин та й зiйшлися на потойбiчний бенкет.

Таня, яка ще звечора пiшла спати, довго не могла склепити очей: сп’янiлi голоси доносились всюди, ламали дрiмоту. Врештi вона обняла обома руками подушку, притулилася до неi гарячою щокою, загадала: «Хай менi насниться Олег», – почмокала щасливо губами i вiдразу ж заснула.

Прокинулася з ясною головою i легким серцем. Трохи полежала, нiжачись у ласкавих лапках дрiмоти. Потiм враз розплющила очi, зiскочила з лiжка i, натягнувши поверх сорочини спiдничку, босонiж вибiгла надвiр.

Щойно почало свiтати. Все було в сизiй росi – на гожу днину. Трава так i бризкала нею, обмиваючи Танинi ноги, унизуючи тугенькi литочки тьмяними перлинами. Бiля колодязя, над довжелезним коритом, що з нього напували худобу, стояла iхня кобила Васька. Опустивши над коритом важку голову, кобила дрiмала, а вода дзвiнко спадала з ii морди великими краплинами: кап! кап! кап!..

Прокинувшись, Васька потягнулася до Танi, гаряче й приязно дихнула iй прямо в обличчя.

Таня ж набрала повнi пригорщi кришталевоi води, хлюпнула на сонну тварину. Кобила схропнула, вiдступила, замотала головою, струшуючи воду, – тоненькi струмочки постелилися темними дорiжками по ii густiй шерстi.

Таня засмiялася, знову занурила гарячi долонi у воду, хлюпнула на розпашiле зi сну обличчя, тихенько ойкнула i теж замотала головою.

Умившись, витягла iз глибокого та чорного, аж страшно було туди дивитись, колодязя повне вiдро води, спрагло припала до нього.

Пила маленькими ковточками, смакуючи воду, прислухаючись до того, як дзюркотить в ii горлi прохолодний струмочок, спадае веселим водограем – розносить по всьому тiлу лоскiтливу бадьорiсть.

У хатi вже почали вставати. Батюшки хапалися за голови, так, наче хотiли пересвiдчитись, чи вона ще в них на мiсцi, тато човгав з кiмнати в кiмнату, заклопотано допитувався:

– Не бачили моеi ряси?.. А штанiв?..