Біль і гнів. Книга 1

– Як ви готуетесь на випадок вiйни?

Питання застукало Нешерета зненацька. Доки вiн розгублено клiпав очима, молодик продовжував сипати запитаннями:

– Що ви робитимете в разi нальоту ворожоi авiацii?.. А хiмiчноi атаки?..

Нешерет навiть гадки не мав, що його село може становити якийсь iнтерес для ворожоi авiацii. Та молоденькому представниковi з районноi гiрки виднiше, i Нешерет, так i не знайшовшись, що вiдповiсти, полiз п’ятiрнею до потилицi.

Уповноважений тсоавiахiму одразу ж помiтив красномовний той жест:

– Отже, до майбутньоi вiйни ваше село не готове?.

Довелося спiшно споряджати обiд i вже за обiдом продовжувати розмову.

– Виправимо!.. Натурально!..

Отак у Тарасiвцi з’явилася первинна органiзацiя тсоавiахiму. Записалася до неi майже вся парубота села, не лише допризовники: пообiцяв-бо той меткий представник i гранати, i гвинтiвки, i навiть ручний кулемет з повним комплектом набоiв. Обiцянка, звiсно, цяцянка, обiцяного три роки ждуть, тож не дивно, що й тарасiвськi тсоавiахiмiвцi довгий час ходили з порожнiми руками та вивчали з нудьги единий плакат, на якому була зображена трьохлiнiйка зразка 1898 року.

Протигази одразу ж вдихнули життя в дiяльнiсть гуртка: тарасiвська парубота дiстала двi бiлi ряднини та й заходилася полохати по темному дiвчат. Як виросте з-за тину бiла мана, як наставить гумову личину з довгим хоботом, як завие моторошно – то й душа геть iз тiла.

Однак дiвочий той вереск до уваги не брали: дiвчат з роду-вiку годилося лякати, – пiдвело тсоавiахiмiвцiв iнше. Якось пiдкралися до комiрниковоi хати, прилипли гумовими мордяками до вiкна та й постукали в шибку. Комiрник, який саме вечеряв, як глянув, так одразу й посинiв: удавивсь картоплиною. І його щастя, що вечеряв не сам, а з крамарем: крамар спершу вгатив кулаком по комiрниковiй дугою випнутiй спинi, а тодi вже закричав: «Каравул!»

Пiсля цього випадку Нешерет покликав тсоавiахiмiвцiв до сiльради, добре iх випуштрив, ще й одiбрав протигази.

І знову стала дихати на ладан первинна органiзацiя. Але цього разу врятував ii уже Микола Приходьченко, якому й було доручено очолювати гурток: з’iздив у район i виплакав «тозiвку», ще й десять пачок набоiв до неi.