Втікачі

Донька зiскочила з його колiн i сiла навпроти.

– Ти маеш знайомого лiкаря?

Вiн усе зрозумiв i, намагаючись надати переконливостi своiм словам, сказав:

– Ти ж знаеш, що пiсля аборту жiнка вже може не народити дитину.

Помовчали.

– А, може, я й не вагiтна. Валька каже, що в мене може бути затримка.

Вона знову була безтурботною дитиною. Але все ж ii ще щось муляло, i вiн це вiдчув.

– Ти будеш розлучатися з мамою? – З силою вичавила iз себе.

– З чого ти взяла?

– Ну, Оля…

Вiн помовчав, аж тепер закурив, встав, випускаючи дим у кватирку.

– Давай ти виконаеш одне мое прохання, а я потiм колись одне твое.

– Давай. – Вона усмiхнулась, бо iм подобались цi, ще з дитинства, iгри.

– Йди спати…

– У-у-у… – Вирвалось у неi незадоволення, бо цього вiд батька вона сподiвалася найменше. Але умови гри були прийнятi.

– Добранiч! – Вона чмокнула його в щiчку i пiшла до своеi кiмнати.

Вiн кивнув головою, заглиблений у своi роздуми. Ще цього йому не вистачало! Хотiлося вити, а замiсть цього кусав цигарку i випльовував тютюн у кватирку.

Вiктор Андрiйович вирiшив усе розповiсти дружинi, але лише через декiлька днiв, пiдготувавши ii, щоби та не вибухнула, а донька знову на декiлька днiв не втекла з дому, як це вже траплялося. А, може, все минеться?

Вмостився бiля дружини, яка мирно сопiла. Сон довго не йшов до нього, а потiм наснилося, що Сергiй утiкае з психушки, його наздоганяе санiтар Павло, збивае кулаком на землю i копае.

Мабуть, вiн кричав, бо дружина стукнула його лiктем у бiк:

– Геть зовсiм здурiв зi своiми психами.

До ранку ще було далеко, але вiн заснув знову. Коли прокинувся, вже не пам’ятав, чи йому щось снилося.

3

Оля прийшла додому десь о годинi третiй ночi. Була п’яненькою, але все тримала пiд контролем. Усмiхалась сама до себе, бо надурила отого настирливого Івасика. Той увесь час клеiвся до неi, а вона його i не вiдганяла. Потiм закоханий юнак провiв ii додому, замовивши таксi, а коли в пiд’iздi приступив до рiшучоi атаки, вицiловуючи ii, збрехала, що в неi критичнi днi.

Треба було бачити вираз його обличчя: мовляв, що ж ти, пацанко, так довго намахувала мене, аби отаке сказати. Не вiдштовхнув ii, хоча Олi здавалося, що зробить саме так, але вiдразу ж втратив до неi всiлякий iнтерес. Здаеться, навiть не попрощався, а лише махнув рукою, i iй було байдуже. Це вже вдома стало весело вiд власноi поведiнки.