Інтуїція

Інтуiцiя

Анатолiй Власюк

У державi готуються до вiдзначення 25-рiччя Великоi серпневоi комунiстичноi революцii. З виправного закладу втiкае небезпечний злочинець. Вiн не пам’ятае свого минулого. Глянувши одного разу до дзеркала, розумiе, що це не його обличчя. Доля зводить його з химерними людьми – водiем смiттевозки, художником, незнайомцем, який живе у пiдвалi. Здаеться, всi хочуть йому допомогти, аби вiн знову не потрапив до виправного закладу, але врештi-решт з’ясовуеться, що вони працюють на спецслужби…

Анатолiй Власюк

Інтуiцiя

Татовi

ЧАСТИНА ПЕРША

ЧОТИРИСТА ТРИДЦЯТЬ ПЕРШИЙ

1

Звичайно, я цього не пам’ятав i не мiг пам’ятати, але покiйнi тато й мама стiльки разiв розповiдали цю iсторiю своiм знайомим у моiй присутностi, що все це нарештi менi наснилося.

Нiби я, ще малий Толик, стою на залiзничному вокзалi й затуляю долонею рот. «Чому ти так робиш?» – смiючись, запитуе молодий i ще живий батько. «Щоб хмара до рота не потрапила», – серйозно вiдповiдаю я i з острахом дивлюся на пару, якою бухкае паровоз, а молодi та ще живi батьки, щоб не образити мене, беззвучно смiються.

Я знаю, що не можу пам’ятати цього, бо коли став свiдомо сприймати свiт, замiсть паровозiв уже з’явились електрички, а тому те, чого я не пам’ятав, не мiг бачити у снах. На паровози я дивився у фiльмах, зустрiчав iх на чорно-бiлих фотографiях у книжках й енциклопедiях. Як могло наснитися те, чого не пам’ятаеш? Чи, може, нашi сни закодованi? Пам’ятаеш чи не пам’ятаеш, а сниться те, що бачив або не бачив, але мiг бачити.

Гарна казка, звичайно, але, швидше за все, про паровоз iз розповiдей батькiв я хотiв написати в якiйсь своiй майбутнiй книжцi i довго думав про це, моделював, висловлюючись сучасною мовою, ситуацiю, i вона наснилася менi.

2

Як би там не було, але спогади дитинства були приемними, i я всмiхався увi снi. Я бачив нiби наяву живих тата й маму, яких менi не вистачало у теперiшньому життi. У снi спогади про них були теплими й приемними, не те що в життi – сухими й мертвими. Оце дитинство у снi, паровозна хмара, живi тато й мама додавали сил, енергii, якi безжально розтринькуються, коли людина прокидаеться.