Вітіко

– Бо я аж нiяк не iхав швидко, – вiдповiв вершник.

– Їхали нешвидко? – перепитав кучерявий i пильнiше глянув на вершника.

– Коли швидкiсть не потрiбна, – пояснив вершник, – я пускаю коня ступою. А вiн вiддячуе менi, коли я потребую сили i швидкостi.

– Дуже добре, – кивнув головою кучерявий. – Я б доводив коневi свою вiрнiсть, щоб i вiн був вiрний менi i йшов за мною.

– Отак було б чудово, – похвалив вершник.

– Оскiльки я знаю стежки в лiсi i знаю, як звуть у лiсi людей та iхнiх собак, то знав би, й чого хоче кiнь.

– Можливо, – стенув плечима вершник.

– Та я нiколи не матиму коня, – скрушно похитав головою кучерявий.

– Це ж чому? – запитав вершник.

– Бо нiколи не матиму так багато пфенiгiв, щоб купити його.

– Ага, – кивнув головою вершник.

– Навiть якби я був у лiсi першим слугою, я б не мав змоги купити такого лицарського коня, як ваш. Із лицарським конем я б чимало зробив.

– Так, але ж ти нiколи не матимеш його, – сказав вершник.

– А якби на вiйнi коло нашого вiйська я взяв пiку, пiшов до ворога, викрав коня i приiхав би на ньому верхи назад, той кiнь належав би менi?

– То була б здобич, – пояснив вершник.

– А вiн би належав менi? – знову запитав кучерявий.

– Якщо ти будеш не просто супутником чи випадковим подорожнiм, а таки залученим до вiйська i здобудеш коня не пiд час загальноi битви або нападу, а сам пiдеш до ворога i сам приведеш коня, його, звичайно, лишать тобi, – вiдповiв вершник.

– Тож я так i вчиню, – запевнив кучерявий.

– Авжеж, мiй друже! – всмiхнувся вершник.

Кiнь тим часом уже почав байдужiти до своеi поживи i дедалi частiше поглядав навколо. Вершник наказав принести йому води, кiнь попив, а потiм вiн знову докинув йому в жолоб трохи вiвса. Поки кiнь жував, вершник стояв поряд. Кучерявий теж стояв i придивлявся. Коли кiнь поiв i ще раз попив води, вершник витер йому губи i забрав жолоб. Потiм молодик пiшов до столу i звелiв гукнути господаря.

– Що я винен вам?

– За харчi сiмнадцять пфенiгiв, а за миття жолоба ще три пфенiги, – вiдповiв господар.

Вершник розпустив трохи на грудях куртку i дiстав звiдти калитку. Вiдрахував грошi, вiддав iх, затягнув шнур i знову заховав калитку в куртку. Потiм пiшов до коня, загнуздав його, згорнув плащ, провiв коня трохи в бiк вулицi й сiв верхи. Кучерявий, що пiшов разом iз ним, до всього придивлявся.