Вітіко

– Що ж, ви менi бажаете добра, тому i я коли-небудь зроблю вам послугу, якщо вона буде потрiбна вам, – мовив вершник.

– Добра, тiльки щирого добра, – пiдтвердив чоловiк i повернувся до свого товариша за столом.

Та тiльки-но той чоловiк пiшов вiд вершника, перед ним з’явився ще один. Кучерявий молодик став трохи поодаль i прикипiв своiми чорними очима до коня. Мабуть, уже скрiпив свiй глечик.

Вершник, що згортав докупи рештки зерна в жолобi, глянув на кучерявого й мовив:

– Ти теж милуешся моiм конем?

Кучерявий пiдiйшов ближче й вiдповiв:

– Милуюся, вiдколи ви приiхали сюди.

– Ти вмiеш iздити верхи? – запитав його молодик.

– Так, умiю, – вiдповiв кучерявий, – i не потребую анi стремен, анi острог, анi сiдла. Я iжджу верхи босонiж, керую колiньми, п’ятками й кулаками.

– Мабуть, гарна iзда, – протягнув молодик.

– Авжеж добра, i конi не скидають мене, навiть коли хвицаються, кусаються, стають дибки i пiдскакують.

– А ти маеш коня? – запитав вершник.

– Сам я не маю коня i нiколи не мав його, але iжджу на конях iнших людей.

– І тi люди дозволяють тобi iздити на своiх конях? – запитав молодик.

– Так, щоб привести iх iз пасовиська й повести купатися, – вiдповiв кучерявий. – А е ще конi на громадському вигонi, вони там викачуються або пасуться.

– І добрi тi конi? – запитав вершник.

– Так, добрi, – вiдповiв кучерявий, – але е рiзниця, однi дужчi, iншi слабшi, але такого гарного i гладенького, як у вас, немае.

– Для цього треба мати вправнiсть, – сказав вершник.

– Той, хто плавае, знiмае воронячi гнiзда, переходить струмки по стовбурах i ловить бугая, зможе i в такому сiдлi всидiти.

– Атож, сидiти легко, – кивнув головою вершник, – але ж треба вести коня, щоб вiн був розумний i слухався вершника.

– Та я швидко навчився б, – запевнив кучерявий. – А передусiм дбав би про свого коня так, як ви.

– Це добре, – похвалив вершник.

– Ви накрили його плащем, щоб вiн не застудився пiсля швидкоi iзди? – запитав кучерявий.

– Бачиш, ти нiчого не тямиш у доглядi коней, – пояснив вершник, – бо пiсля швидкоi iзди не можна, щоб кiнь, навiть укритий плащем, стояв на мiсцi, слiд водити його по колу, спершу швидше, потiм повiльнiше, щоб вiн потихеньку остигав i був готовий iсти i пити.

– Тодi чому ви одразу поставили свого коня? – запитав кучерявий.