Вітіко

Ще раз насипав йому зерна i цього разу дав ще й сiна, яке принiс слуга. Потiм стояв коло коня.

До вершника пiшов один iз двох чоловiкiв, якi сидiли недалеко вiд нього. То був старший, уже з сивиною. Пiдступивши досить близько, заговорив до молодика:

– Оце гарний кiнь, дужий i, певне, i мчить дуже прудко.

– Кiнь добрий, i менi його прудкостi вистачае, – вiдказав молодий вершник.

А старший чоловiк за мить озвався знову:

– Ви тут не гнiвайтесь на людей, якщо вони не тямлять, як ставитись до вас: адже вони не вченi.

Сюди дуже рiдко навiдуються пристойнi вершники, бо це аж нiяк не шлях для вiйська, тут немае сiл та мiстечок, якi б торгували мiж собою всякою всячиною, а тутешнi пагорби та ущелини не дають змоги воювати. Господар тут звичайний селюк, а далi йдуть самi лiси, де й люди не живуть. Але ви, звiсно, приiхали не туди й не поiдете туди.

– Я задоволений харчем, який менi подали в цьому домi, – вiдповiв вершник, – i овес добрий для мого коня, i сiно.

– Авжеж, – погодився чоловiк, – але тут не вмiють поштиво ставитись до шляхетних людей.

– Я не шляхетний, – мовив вершник.

– Тепер у цiй вiйнi багато може статися, – не вгавав чоловiк. – Можуть iздити посланцi та воiни i обирати шляхи й стежки, про якi нiхто нiколи й не думав.

– Менi тiльки селяни траплялися по дорозi, – заперечив вершник.

– Тодi ви, мабуть, приiхали з Пассау, – виснував чоловiк.

– Коло цього заiзду сходиться багато дорiг, – стенув плечима вершник.

– Це правда, – погодився чоловiк. – Є лихi люди, якi можуть пiдстерегти якогось посланця, щоб отримати винагороду. Є герцог Генрiх, шляхетний, багатий i могутнiй чоловiк, зять нашого покiйного iмператора, – нехай Господь навiки благословить iмператора, – цей герцог мае клейноди i не вiддасть iх. Потiм е король Конрад, ясновельможний володар iз дому Штауфенiв. Ще е святий володар, архiепископ Трiрський, крiм того, австрiйський маркграф Леопольд, молодий володар.

Вiн единоутробний брат нового короля i буде триматися коло нього. Князь Собеслав у Богемii вже старший лiтами i мае досвiд.

– Я ще не бачив жодного з цих володарiв, – вiдповiв вершник.

– Авжеж, ви ще молодi, – казав чоловiк, – i ще знайдете свое щастя у свiтi. Вам дiстануться ласки та почестi. А я вже старий i тому не можу нiчого, крiм молитися за високi голови. Бажаю вам, молодий пане, щоб ви справдi мали багато щастя i не втратили його.