Вітіко

Зупинився i крикнув:

– Якщо ви приiхали глузувати з чоловiка i його коня, якi нiколи не ображали вас, то ваша дiя ганебна, бо ж вас дванадцять, а то й тринадцять проти одного, але якщо ви все-таки вмiете шанувати честь, щоб хтось один з-помiж вас вiдповiдав за вашi слова проти одного, то я тут, пошлiть кого-небудь, щоб я став проти нього. А якщо ви хочете ображати мене, або поранити, або вбити, то робiть; я краще побачу, як ллеться тут моя кров як невiдомого чоловiка, нiж зазнаю ганьби та дiзнаюся, що слов’янська гостиннiсть не шануе чужинця, що iде в краiну.

Сказавши, Вiтiко дiстав меч, опустив вiстря донизу i стояв разом зi своiм конем.

– Як вiн так швидко подав коня назад? – дивувався червоний вершник.

– Я Одолен, син Стржижа, – сказав серед гурту чоловiк у зеленому вбраннi й повернув голову свого коня до Вiтiко, – i нi вiд кого в цьому свiтi не потерплю спротиву.

– Я Велислав, – вигукнув чоловiк у брунатному вбраннi й теж повернувся до Вiтiко, – i не потерплю нiякоi погрози!

– А я Каста! Я Бен! Я син Начерата! – гукнули три голоси.

– Ох, – заговорив червоний вершник, – якщо тут мае бути бiйка, то я, звичайно, мав би бути тим, хто братиме в нiй участь, бо саме я звернув слова проти цього упертюха. Дивiться, як пташечка настовбурчуе пiр’я, а ще навiть пушку не мае на пiдборiддi i скидаеться на дiвчину. Ану, вiдступiть, а ти, шкiряний, пiдходь, ми не заподiемо тобi лиха. Я прошу в тебе вибачення за слова, з якими я звернувся до тебе.

– Ви не повиннi казати таких слiв, – застерiг Вiтiко.

– Казати чи не казати, – мовив червоний вершник, – так уже сталося, тож повiр менi.

– Якщо ти кажеш, що й у думцi не мав нiчого поганого проти мене, i обiцяеш бiльше не казати нiяких лихих слiв проти мене, то я вiритиму тобi, якщо й твоi товаришi мають таку саму думку.

– Вони мають таку саму думку, – запевнив червоний вершник. – А тепер пiдiйди i iдь з нами так довго, як тобi до вподоби.

– Я iду тiльки ступою, – попередив Вiтiко.

– Вiн уже видае закони, – мовив червоний вершник, – i ми дотримаемось iх i проiдемо з тобою якусь вiдстань ступою.

– Тож iди до нас! – гукнув хтось iз гурту.

– Іди! – докинув ще хтось.