Вітіко

Наступного ранку, ще до сходу сонця, Вiтiко вже сидiв у нижньому вбраннi за столом у кiмнатi вугляра. Сам вугляр чистив його одяг. Вiтiко вряди-годи виходив у дерев’яних черевиках вугляра до стайнi, де дбав про коня, потiм одягся i поiв разом з усiею родиною юшку з молока та борошна.

– А тепер я дякую вам, добрi люди, за ваше дружне прийняття, – мовив Вiтiко.

– Коли ваша мати знову пошле до вас мого батька, – попросив вугляр, – то розкажiть йому, що ми приймали вас тут.

– Розповiм, – пообiцяв Вiтiко.

– Вiд Мiхелю далi йде гiрська стежка, – розповiдав вугляр. – За чотири години повiльноi iзди ви будете в Айгенi. В першому домi з червоними балками вас чекатиме дядько Флорiан. Вiн подбае про вас i вашого коня i проведе вас до Фримбурка.

– Добре, – кивнув головою Вiтiко, погладив дiтей по щоках i дав кожному блискучий пфенiг. Потiм попросив привести коня. Вугляр привiв коня пiд дверi.

– Щоб вам судились справдi великi справи! – побажала жiнка.

– Як захоче Господь, – вiдповiв Вiтiко й подав iй руку. Потiм подав руку й чоловiковi. Перевiрив збрую на конi й мовив: – Дякую вам ще раз! – i поiхав.

– Їдьте з Богом! – крикнули люди.

Вiтiко поiхав до Мiхелю, перейшов брiд i поiхав далi гiрською стежкою на схiд.

Дивлячись праворуч, вiн бачив довгий лiсовий покрив широкоi гори, лiворуч бачив лiс зi скелею Трьох Сiдал, Блекенштайн i дальшi гори на сходi. Мiхель дзюрчав поряд iз вершником, то близесенько коло нього, то вже десь далеко.

Вiн iхав повз гостроверху, вкриту лiсом гору, яку називали Чорною горою, через пагорб, який назвали горою святоi Гульдрiки, а потiм проминав по лiву руку вiд себе великий лiс, який називали Хохфiхт.

На шляху Вiтiко ще до полудня лiси подiлила долина, з’явилися луки i лани, i вiн пiд’iхав до хати, що стояла край стежки. Хата була дерев’яна, а ii крокви, пофарбованi в червоний колiр, далеко вiдступали вiд стiн.

– Це таки Айген? – запитав Вiтiко.

– Так, а я Флорiан, дядько Маргарити, дружини вугляра Матiаса, – вiдповiв чоловiк.

– А я той, кого ти чекав, – мовив Вiтiко, спiшився i за вказiвкою старого повiв коня до клунi. Там кiнь отримав свiй полуденний харч, пообiдав i Вiтiко за дощаним столом перед домом господаря.