Вітіко

Коли в залi вщух гамiр, чоловiк заговорив:

– Дорогi та вiрнi присутнi люди! Сюди з’iхалося дуже багато людей, i тому я, бо я, мабуть, тут найстарший лiтами, складаю подяку нашому господаревi за те, що вiн улаштував для нас таке сповнене приязнi свято i таке гарне полювання у своiй садибi Плака. Я з Праги, де лишив багато роботи, щоб приiхати сюди. Навiть якщо iншим бiльше б личило стояти на тому мiсцi, де тепер стою я, я все-таки промовлятиму, бо кiлька моiх тутешнiх друзiв спонукали мене, крiм того, внаслiдок свого вiку я став ще й трохи балакучим.

Але ви пробачите менi. Стрих дiяв добре, пристойно i значуще, запросивши нас у свою садибу, яка мае назву Плака, щоб ми скуштували його дичини, свiйських тварин, пирогiв, пива та вина, побачили лiси, якими вiн тут володiе, i полювали в тих лiсах. Ми вирушили на лови ще вдосвiта, а тепер повернулися, щоб не дуже вiдчувати денну спеку, яка тепер зростатиме. Я зi своiми друзями висловлюю йому мою найщирiшу подяку за це, i всi, звичайно, подякують йому не менш щиро, нiж ми. Запрошенi вже й тепер могли б податися додому i взяти з собою в дорогу радiсть i втiху. Вони тут побачились, налагодили дружнi зв’язки i, безперечно, хоч де стоять iхнi садиби, провiдуватимуть один одного то тут, то там або ще де-небудь, щоб i далi пiдтримувати свою дружбу, змiцнювати своi зв’язки i розмовляти про те, що лежить у них на серцi. Якби наш добрий ясновельможний князь Владислав, якого ми обрали i посадили на престол, не так цурався нас, то мiг би бути серед нас, мiг би подiлити нашу насолоду i збiльшити нашу радiсть. Хiба князi давнiших часiв не полювали й не обiдали зi своiми лехами? Хiба було iнакше? Хiба лехи – не iхнi супутники i не iхне законне товариство? Хiба лехи не ставили i не пiдтримували князiв, i хiба лехи не вiдповiдають за iхнi дii, i хiба iхнiй вибiр, виявившись помилковим, не справляе згубного впливу на краiну? А хiба наш добрий князь Владислав подiляв насолоди з якимсь лехом чи владикою, хiба бував у iхнiх садибах i iв за iхнiм столом? Ви мовчите, отже, вiн не робив цього. А якби робив, то збiльшив би насолоду, сам би тiшився насолодою; якби вiн був iз нами, ми б сьогоднi були ще веселiшi, нiж тепер. Нам шкода його, що вiн вiдмовляе собi в цiй насолодi, i ми повертаемося без нього до своiх домiвок. Я не дуже переймаюся цим, я старий i переживаю за краiну, але молодь прагне радостi.