Вітіко

Наш ясновельможний князь до того, як ми в почесному Вишеградському замку обрали його за першого, завжди був iз нашими дiтьми та молоддю краiни i насолоджувався iхньою радiстю. Тепер вiн цього не робить i не мае насолод, дарма що молодий. Вiн не бере з собою декого, хто мав би бути з ним, коли вiн iздить по краiнi, так само як ми кажемо нашим людям, що вони повиннi бути з нами, коли ми iдемо на лови. Вiн поiхав iз численним почтом до замку Гости i розмовляв iз ясновельможною Адельгайдою, вдовою нашого славного покiйного князя Собеслава.

Коли я зичливо пiдказав йому, щоб вiн завдав собi клопоту запросити тих, хто тодi ввiйшов до ради, вiн поглузував iз мене. Вiн поiхав по замках краiни з багатьма молодиками i давав розпорядження, про якi державнi радники i пани не знають. Коли вiн повернувся, ми, а саме: мiй брат Зната, Мiлота, потiм старшi Мiкул i Домаслав, присутнi на цьому святi, яке влаштував нам наш любий господар, i я з багатьма нашими людьми, яких ми змогли зiбрати, приедналися до нього, щоб надати його почтовi належного блиску, якого iнакше вiн не мав би, бо там не було жодного старого леха. Але чи живе наш ясновельможний князь, якщо вiн уже не подiляе радощiв нашоi молодi, що загалом завжди разом з ним? Думаю, що нi. Хiба вiн не змусив Владислава, старшого сина нашого славетного покiйного князя Собеслава, що, хоч i гнобив панiв, був усе-таки добрим i мудрим, тiкати цiеi зими з Праги до Угорщини? Менi шкода нашого доброго, ясновельможного князя Владислава, що вiн зрiкаеться насолод. Вiн бере на себе завдання i постанови, якi загалом мають виконувати та ухвалювати камергери, двiрський суддя, канцлер, головний стольник, шляхтичi та державнi радники, i мае досить турбот i клопоту, тож не мае часу для радостi. Не минуло й дванадцятьох тижнiв, як вiн зiбрав воiнiв i всiх, кого назвали розбiйником, прогнали або знищили. Оскiльки йому для цього потрiбна влада, вiн замiсть бути присутнiм на наших святах, поринув у думки, як йому збiльшити свою могутнiсть. Менi шкода нашого доброго князя, що вiн не з нами i не подiляе наших веселих насолод. Болеслав Лютий, що вбив свого рiдного брата святого Вацлава, вiдчував потребу, щоб зберегти свою вкрадену владу, пригнобити лехiв i шляхтичiв краiни. Аж до нього проводирi народу були немов князями, а князь помiж них був як перший серед рiвних. В усiй краiнi був блиск i нiхто не скнiв у крiпацтвi. А потiм, скориставшись своiми прихильниками, вiн змусив людей служити йому, бути його воiнами i почтом.