Вітіко

– На вашу думку, це могло б призвести до чвар? – запитав Вiтiко.

– Проти мужнього мужностi забракне! – запевнив Ровно. – Нашi старi священики розповiдали, що проти Пржемисла, чоловiка Лiбушi, жоден несамовитий пан не намагався пiдняти зброю.

– Нехай тiльки наш Владислав завжди буде таким Пржемислом, – побажав Озел, знову пiшовши на свое мiсце.

– Превелебний епископ Здик поручився за нього своiм життям, – нагадав Ровно.

– Коли ясновельможний князь Собеслав лежав при смертi, – додав Вiтiко, – я чув, як вiн сказав своему синовi Владиславу: «Скорися Владиславу, Начерат не переможе його».

– Люди в Празi розповiдали, що вiн справдi казав таке, – пiдтвердив Ровно.

– Та вiн це сказав при смертi, коли йому розум скаламутився! – крикнув Озел. – Начерат привiв князя Владислава на князiвський престол, вiн могутнiй чоловiк у Богемii, тож навiть якби родичi Болемiла, Дiвiш, Божебор, Вшебор i Любомир захотiли спробувати посадити на князiвський престол молодого Владислава, сина Собеслава, вони б нiчого не наважилися вчинити проти Начерата.

– Князь на початку свого правлiння одразу подбав про вiйсько, – зауважив Ровно. – Вiн збiльшив його кiлькiсть i поiхав по краiнi, щоб змiцнити замки. Вiн звелiв запросити назад Оттона, сина Оттона Чорного, i дав йому Оломоуцьке князiвство, а молодий Владислав, син покiйного князя Собеслава, перебувае коло нього в Празi й мае честь та багатство. Отак великий князь здобув собi двох друзiв. Вiн узяв шлюб iз двадцятиоднорiчною Гертрудою, сестрою маркграфа Австрiйського Леопольда, i став таким чином родичем нiмецького короля Конрада i швагром маркграфа Австрiйського, що, якщо зможе вирвати в прихильникiв Генрiха Гордого Баварське герцогство, яке дав йому в ленне володiння король Конрад, стане в нiмецьких землях наймогутнiшим володарем.

– Вiн вирве його, бо Генрiх Гордий помер, а його син – лише тiнь того Генрiха, – промовив Озел.

– Що ж, це правда, i тодi все гаразд, – погодився Ровно, – i ми маемо на батькiвщинi простiр для руху. В Лiсовому краi, Вiтiко, теж усе рухаеться вперед.

У Гленицях будують церкву, i церков ставатиме дедалi бiльше, бо в лiсах там i там будуватимуть хати, бiльшатиме людей. У Фримбурку викорчують лiс, у Горецi знову збудували новi будинки, а на мiсцi, де Влтава тече до лiсу святого Хоми, – те мiсце називають Дольнi Вiтавiце, – збудували великий заiзд, щоб подорожнi, якi iдуть там по глибокiй улоговинi в Баварiю, в Айген або ще далi, у Фельден до суду, могли завiтати туди й покрiпитися.