Вітіко

Коло свiтника сидiв чоловiк iз непокритою головою в бахматому чорному вбраннi з розв’язаним поясом. Поряд iз ним сидiв iнший чоловiк у сiрому вбраннi, цей уже пiдперезаний. Вiн теж не мав шапки на головi. За довгим ялицевим столом сидiло перед кухлями багато чоловiкiв i юнакiв. Всi вони теж були в бахматих уборах, пiдперезанi, й не мали шапок на головах.

Побачивши Вiтiко з провiдником, чоловiк у чорному вбраннi коло свiтника пiдвiвся й гукнув:

– Я владика Ровно, чого ви бажаете?

– Мене звуть Вiтiко, – вiдповiв Вiтiко, – я родом iз пiвдня Богемii i прошу тебе про гостиннiсть.

– Вiтiко, пiдходь до верхнього краю столу, – запросив Ровно, – а Бенедикт мае сiсти на нижньому краi.

Вiтiко пiшов до верхнього краю столу, а коли пiдiйшов до Ровна, той подав йому руку й мовив:

– Ласкаво просимо, вiзьми собi стiльця й сiдай коло нас за стiл. Зараз тобi дадуть, чим покрiпитися, а твiй провiдник теж отримае страву i питво.

Вiтiко сiв, як сказав йому Ровно, а той теж сiв на свое мiсце.

Тепер прийшов чоловiк, що на широкiй тацi принiс смажене свиняче фiле, й поставив ii перед Вiтiко. Другий чоловiк принiс кухоль пива i буханець хлiба.

Вiтiко вiдрiзав собi м’яса, вiдрiзав хлiба й почав тамувати i голод, i спрагу.

Провiдниковi на нижньому краi столу теж принесли iсти i пити.

Тiльки-но Вiтiко трохи поiв, Ровно пiдняв свiй рiг i мовив:

– Я п’ю, Вiтiко, за твiй прихiд.

Вiтiко пiдняв кухоль i вiдповiв:

– Я п’ю до тебе!

Обидва випили, i Ровно потiм сказав:

– Вiтiко, це ж ти той хлопець, що в день виборiв у Вишеградi просив, щоб тебе пустили на з’iзд як посланця князя Собеслава?

– Так, це я, – вiдповiв Вiтiко, – i я знаю, що й ти був у Вишеградi. Я живу тепер як твiй сусiд у домi своеi матерi у Горнiй Планi й гостинно запрошую тебе.

– Я подякую за твою гостиннiсть, коли приiду до тебе, – вiдповiв Ровно.

Тепер пiдвiвся другий чоловiк, що сидiв коло свiтника й мав на собi сiре вбрання.

– Я Озел, я теж бачив тебе у Вишеградi, де ти промовляв. Я перебуваю в Ровно завдяки його гостинному запрошенню i завтра вранцi, тiльки-но благословиться на свiт, iду далi. Якщо приiдеш у Дуб, де ми живемо в нашому домi, ти будеш у нас бажаним гостем.

– Дякую за запрошення, – мовив Вiтiко – i ти теж будеш любим гостем у мене.

– Дякую, – всмiхнувся Озел.