Роман про Трістана та Ізольду

 – Невже ви збираетесь бiлувати цю благородну тварину, як зарiзану свиню? Хiба ж такий у вашому краю звичай?

– Друже, – мисливець на те, – що ж тут тебе дивуе? Справдi, я перше одiтну голову цьому оленевi, потiм розрiжу тiло його на чотири частини, i ми повеземо iх, приторочивши коло сiдел, до короля Марка, нашого володаря. Так завжди чинимо ми, так чинили вiд найдавнiших мисливцiв усi в Корнуельсi. Проте коли знаеш ти лiпший який звичай, покажи нам його; вiзьми цього от ножа, милий друже, ми залюбки повчимося в тебе.

Трiстан, ставши навколiшки, перше нiж розбирати оленя, зняв з нього шкуру, потiм вiн почетвертував звiра, не займаючи, як то й годиться, крижiв, далi одiбрав тельбухи, писок, язик, ядра i сердечну жилу.

І ловцi й доiжджачi, згуртувавшись круг нього, дивом дивувалися.

– Друже, – мовив найстарший, – звичай твiй прехороший. Де, в якiй землi ти це перейняв? Скажи нам, вiдкiля ти i як тебе звати.

– Шановний пане, звуть мене Трiстан, а навчився я цього в землi моiй Лооннуа.

– Трiстане, – каже мисливий, – хай господь благословить батька, що такого шляхетного сина виховав! Певне, вiн могутнiй i багатий барон?

Але Трiстан, що мудро вмiв говорити, а мудро й мовчати, вiдповiв усмiхаючись:

– Нi, сеньйоре, батько мiй купець. Я крадькома покинув його дiм та й поплив на кораблi, що вирушив торгувати з чужими землями, бо хотiлось менi дiзнатись, як то живуть люди по чужих краях. Та коли воля прийняти мене мiж вашi охотники, то я радо служитиму i покажу вам, сеньйоре, ще й iншi способи та хитрощi мисливськi.

– Любий Трiстане, дивно менi, що е на свiтi край, де купецькi сини знають таке, чого по iнших краях не знають i сини рицарiв. Ходiмо ж iз нами, коли твоя на те охота, будь у нас любим та шановним гостем. Ми поведемо тебе до короля Марка, нашого пана й володаря. Тим часом Трiстан кiнчив бiлувати оленя. Вiн роздiлив мiж собаками писок, серце i тельбухи та показав, як годиться паювати на пси iхню частку здобичi та як i скликати iх на рiг.

Потiм вiн настромив на рогатини добре подiленi частини i доручив iх мисливцям, кому що: тому голову, тому озадок i полядвицю, тим окости, тим заднi ноги, iншим знову – стегна. Вiн вишикував iх парами, щоб iхали в доброму порядку, кожен на тому мiсцi, яке пасувало йому задля його частини здобичi. Тодi всi рушили в путь i iхали розмовляючи, доки не опинились перед пишним замком. Замок був оточений лугами, садами, бистрими водами, рибними ставами та ланами родючими.