Заручники містерії та абсурду

Повненька, кофточка акуратно окреслюе груди. Подумав, що вона навмисне одягнула ii затiсну, аби пiдкреслити своi принади. Якщо дiвчина i справдi зробила так, то вийшло у неi грамотно. Вони, бестii, умiють звабити бiдного чоловiка. Але вiн не ликом шитий. Школу таку уже пройшов. Хоча… все одно приемно.

Дiвчата пригубили вино, сказали, що воно добре, але пити не стали.

– З вином ми хiба що повечеряемо. Але уже пiсля концерту, – сказала Тетяна.

– І що гратимете? – спитав Олександр.

– Твори Бетховена, – вiдповiла Марiя.

– Та-та-та-та, – проспiвав Олександр першi такти П’ятоi симфонii. – Оце i все, що я знаю про Бетховена, – i так само прищурив очi.

– Дуже багато, – пiдсумувала Тетяна.

Дiвчата засмiялися.

– Ще знаю, що вiн чи то недобачав, чи недочував.

– О! Так у вас прямо таки енциклопедичнi пiзнання, – сказала серйозно Марiя.

– І мав скверний характер. – Олександровi захотiлося раптом нав’язати дiвчатам отаку жартiвливу гру, i дiвчата прийняли.

– Особливо коли з’iдав такий обiд, який нам подали тут, – зауважила Тетяна.

– Дiвчатка, – Ростислав Модестович на знак визнання провини склав на грудях руки, – я компенсую недолiки страв цього ресторану – вони однаковi вiд Курил до Мурманська, бо рецепти складають у Москвi – вечеряти будемо у мене. Гарантую вишуканий смак.

– Ви ще й готувати вмiете?! – перелякалась Ольга, i всi знову засмiялись.

– Признаюся, – Ростислав Модестович опустив очi i сказав це так нiби нашкодив десь щось, – Умiю.

– Розмова стае змiстовнiшою, – Таня поклала виделку на тарiлку, – то, може, не станемо доiдати тут?

– Доiмо. Інакше грати не зможемо. – Ольга серйозно взялася за страву.

– Тодi льотчики вважатимуть нас слабкими, – додала Марiя.

– І не гарними, – посмiхнулася Таня.

– Хто так подумае, той стане моiм ворогом! – патетично вигукнув Олександр, а дiвчата глянули одна на одну i схвально кивнули.

Так, жартуючи, вони i не замiтили, як пройшов час.

– Ну, дорогi музиканти, – сказав, – карету подано. Їдемо до клубу, у вас ще е час для репетицii.

Вони сiли у чистенький – Таня на це звернула увагу – автобус i поiхали до вiйськового клубу.

Попрощавшись з дiвчатами, Олександр покликав до себе старшину.

– Поiдь у селище, – сказав, – i достань менi чотири гарних букети квiтiв.

– Зроблю, – козирнув старшина.