Рапсодія у Ре мінорі

Рапсодiя у Ре мiнорi

Ярослав Трiнчук

Мучиться, не може померти старий мольфар. Не до кiнця виконав мiсiю. Мучиться життям молодий юнак. Вiн так образився через несправедливiсть людства, що мае намiр пiти з життя. Посланець Небес доручае мольфару «вправити мiзки» екзальтованому хлопцевi. Тимофiй (юнак) вирушае в мандрiвку з метою вiдшукати вiдповiдь. Перед ним з’являеться Стiна. Спроби обiйти цю Стiну обертаються для юнака численними пригодами. І з’являеться ще одна хвилююча таемниця – хто та жiнка, яка розкривае Тимофiевi багатогранний змiст кохання?

Ярослав Трiнчук

Рапсодiя у Ре мiнорi

ІНТРОДУКЦІЯ

Десь там у небесних глибинах блукають тiнi – душi полiтикiв продажних, убивць, гестапiвцiв i кагебiстiв – усiх, хто чинив зло.

Вони ждуть суду. Їм важко – несуть бо на собi весь тягар лиха, що вчинили самi, та вчинено з подачi iхньоi i потурання. Вони хотiли би звiльнитися вiд того тягаря – не можуть; вони хотiли б, щоб iх стерли, щоб iх не було зовсiм – Вищий Закон не дозволяе. Був вчинок – буде плата.

Старий Микола, характерник, що мучиться й не може вмерти, зна про це. Вiн просить Велеса – той час вiд часу опускаеться на землю: тут вiн куратор над персонами, що прагнуть забуття, – забрати його душу:

– Я же служив тобi, як мiг, – говорить, – вiзьми мене до себе, позбав страждань.

– Ти знаеш, що таке страждання? Наiвний! Можливо, це остання твоя радiсть, – каже Велес.

– Лякаеш? Хiба це Велесу пасуе?

– Ти зi мною розмовляеш, як з людиною, що вимагае лестощiв, наче не розумiеш, що таке пекло.

– Пекло, кажеш? А що було тут? Перед ним?

– Ти грався в життя. Робив там фокуси якiсь, зводив жiнок, дурив чоловiкiв, вiдвертав бурю, хмари розсував. Але ж це iграшки дитячi.

– Зате я зла великого не коiв.

– Зла не бувае маленького – воно не замикаеться в собi.

– Я цього збагнути не годен.

– Не розумiти зла – це е найбiльше зло.

– Так, великий Велесе. А як на мене, найбiльше зло – порушувати заповiдi Отця.

– Сперечаешся? А я прийшов спитати: ти прагнеш кiнця, чи хочеш утекти вiд себе?

– Але ж нi те, нi те для мене неможливе.

Мiй кiнець – початок твоiх знущань надi мною. А утекти вiд себе, значить, вiддатися тобi. Теж для знущань. Я ж хочу суду Найвищого Суддi.

– Гаразд, лукавий старче, даю тобi пару годин i волю над силами природи. Там мучиться життям один молодик, можеш йому дещо показати, але в його розум i душу не лiзь. Як тiльки вiн повернеться обличчям до життя, я заберу тебе до себе. Іди.