Пригоди бравого вояка Швейка

Вiн намалював якогось птаха, що так само був схожий на голубку, як i на курку породи бiлий вiандот.

Зате Бог-отець скидався на розбiйника з дикого Заходу. Таких демонструють глядачам у захоплюючому бойовику. А от син Божий був веселий молодик з опасистим черевцем, прикритим чимось на зразок трусикiв. Взагалi Бог-син скидався на спортсмена: хрест вiн тримав у руцi так елегантно, немовби тенiсну ракетку.

Ну, а здалеку вся картина зливалась i створювала iлюзiю прибуття поiзда на станцiю.

Що було намальовано на третьому образку, не пiддавалося розгадцi.

Солдати завжди сперечалися, коли намагались розв’язати цей ребус. Дехто навiть упiзнавав на образку якийсь пейзаж Присазавського краю.

Але пiд цим був напис:

«Hailige Maria, Mutter Gottes, erbarme unser!».[144 - Свята Марiе, Мати Божа, змилуйся над нами! (нiм.)]

Швейк нарештi поклав польовий вiвтар у дрожки, а сам сiв бiля вiзника на козли. Фельдкурат зручнiше вмостився, поклавши ноги на святу трiйцю.

Швейк гомонiв iз вiзником про вiйну.

Вiзник виявився бунтарем: робив рiзнi зауваження щодо непереможностi австрiйськоi зброi, як, наприклад: «Та й намолотили ж вам у Сербii», тощо. Коли вони переiздили митну межу, Швейк на запитання сторожа, що везуть, вiдповiв:

– Святу трiйцю i Дiву Марiю з фельдкуратом.

Тим часом на плацу iх нетерпляче дожидалися маршовi сотнi.

І дожидалися довго, бо фельдкуратовi треба було iхати ще по спортивний кубок до поручика Вiтiнгера, а потiм по дароносицю, ковчег та iнше потрiбне для вiдправи начиння, в тому числi й по пляшку церковного вина аж до Бржевновського монастиря.

– Ми крутимо, як можемо, – сказав Швейк вiзниковi.

І це була правда, бо, коли вони пiд’iхали на учбовий плац i пiдiйшли до пiдвищення з дерев’яним бар’ером i столом, на якому треба було поставити польовий вiвтар, виявилося, що фельдкурат забув про прислужника.

Прислужував йому завжди один пiхотинець з полку, але той перевiвся у зв’язкiвцi й поiхав на фронт.

– Дрiбниця, пане фельдкурате, – сказав Швейк. – Я теж можу зробити цю роботу.

– А ви вмiете прислужувати?

– Я нiколи цього не робив, – вiдповiв Швейк, – але спробувати все можна. Тепер вiйна, а в час вiйни робляться речi, про якi вам ранiш i не снилось. Вже якось прилiплю оте дурне «et cum spiritu tuo» до вашого «dominus vobiscum», уже якось утну.