Пригоди бравого вояка Швейка

Вршовiцький священик ще спав i, коли його розбудили, почав лаятись, бо спросоння подумав, що мае йти з святими дарами до хворого.

– Могли б уже дати спокiй з цим соборуванням, – бурчав вiн, неохоче вдягаючись, – отак припече людям умирати саме тодi, коли тобi найкраще спиться. А потiм ще сварися з ними за грошi.

І так у передпокоi зустрiлися: представник Господа Бога серед вршовiцьких цивiльних католикiв – з одного боку, i представник Божий на землi при вiйськовiй службi – з другого боку. А взагалi це була суперечка мiж цивiльним i вiйськовим.

Коли священик запевняв, що польовому вiвтарю нiчого було робити в канапi, то фельдкурат говорив, що коли вже на те пiшло, то польовому вiвтарю тим паче нiчого було мандрувати з канапи до ризницi костьолу, куди ходять лише цивiльнi. Швейк пiдпускав при цьому рiзнi зауваження – мовляв, дуже легко збагачувати бiдний костьол за рахунок вiйськового майна. Слово «бiдний» було взято немов би у лапках.

Врештi вони пiшли до ризницi й священик видав польовий вiвтар пiд таку розписку:

«Мною одержано польовий вiвтар, який випадково опинився у вршовiцькому храмi.

Фельдкурат Отто Кац»

Славетний польовий вiвтар був придбаний в однiеi еврейськоi фiрми «Морiц Малер» у Вiднi, яка виробляла всiлякi предмети, потрiбнi пiд час церковних вiдправ, i речi релiгiйного вжитку – такi, як чотки i образочки святих.

Вiвтар складався з трьох частин i був укритий фальшивою позолотою, як i вся слава святоi церкви.

Людина, не надiлена фантазiею, просто не могла б добрати, що саме намальовано на тих трьох частинах.

Одно певне – цим вiвтарем могли б так само успiшно користуватись i якiсь язичники на Замбезi, й шамани у бурятiв та монголiв.

Розмальований яскравими барвами, вiвтар здалека був схожий на кольорову таблицю, призначену для виявлення дальтонiзму в залiзничникiв.

Впадала в очi тiльки одна фiгура якогось голого чоловiка з ореолом i зеленуватим тiлом, що нагадувало гусячий огузок, який уже смердить i розкладаеться. Цьому святому нiхто нiчого не робив.

Навпаки, по обидва боки його стовбичили два крилатi створiння. Вони мали зображувати ангелiв. Але в глядача складалося враження, що цей святий голий чоловiк репетуе з переляку – так боiться компанii навколо себе, бо ангели скидалися на казкових страхiть, щось середне мiж крилатим диким котом i апокалiптичною потворою.

Образок навпроти мав зображувати святу трiйцю. Щодо голубки, то загалом художниковi не надто вдалося ii спотворити.