Кращий вік для смерті

– Ти розсiдлай коней, а я поки знайду ще гiлок.

Книжник кивнув i почав знiмати з коней збрую. Тi злякано косили очима на вогнище, але стояли струнко.

Бiлка принесла хмиз, спорудила триногу i залила водою з канiстри кiлька шматкiв солонини. Друг вибрався з каптура, отримав сухарик i вирушив подорожувати у своiх справах.

– Я перевiрю будинок, поки скипить, – повiдомила дiвчина. – Назовнi не ходи поки, там розтяжка, про всяк випадок.

– Зрозумiв, – вiдгукнувся Книжник.

– Ану, дай свою гудiлку…

Вiн простягнув iй лiхтарик.

– Сюди тиснути.

– Бачу.

Бiлка боком злетiла по бетонних сходах на другий поверх i через декiлька хвилин спустилася.

– Пусто, – повiдомила вона, заглядаючи в казанок iз закипiлою водою. – Навiть мертвих немае. Дивно, але, здаеться, будинок не грабували. Перший поверх обчистили, а решта неторкане. Треба буде понишпорити по кiмнатах i переглянути пiдвал. Як ти думаеш, що тут було до?..

– Магазин.

– Що продавали?

– Посвiти, – попросив вiн, i Бiлка iз задоволенням почала натискати на ручку.

– Бакалiя, – пояснив Тiм, розглядаючи ледь помiтнi написи.

– Що?

– Овочi, фрукти, рiзна iжа, дрiбницi по господарству. Якщо у них був склад унизу, то варто понишпорити… Бачиш, це – холодильники, в них зберiгали те, що швидко псуеться. А там, де прив’язанi конi, – платили за покупки…

– Цiкаво, що ж трапилося? – запитала вона. – Ось був мир – i його не стало. Я в курсi, що прийшов Нещадний i всi Старшi померли. І я розумiю, що Нещадний – це хвороба, дивна, але хвороба.

– У книжках про це нiчого не написано, – вiдгукнувся Книжник, помiшуючи вариво в казанку. – Не встигли про це написати. Я не знаю точно, як швидко все сталося, але, думаю, мова йшла про кiлька тижнiв. Коли за такий короткий час помирае кiлька мiльярдiв людей, не до книжок.

– Тодi звiдки ти знаеш, що Нещадного можна обдурити?

– А я не знаю, що його можна обдурити, – сказав Книжник, знiмаючи ложкою коричневу пiну iз супу.

Бiлка подивилася на нього з подивом.

– Тiльки здогадуешся?

Тiм зiтхнув.

– Так. І якби не щоденник, – вiн поплескав по лежачому поряд рюкзаку, – я нiколи й не дiзнався б, що у нас е шанс.

– Хто написав його?

– Одна герла, яка абсолютно випадково опинилася в Парку пiд час приходу Нещадного. Вона приiхала туди з батьками i на ранок вони померли.