Кращий вік для смерті

Усi батьки померли, а дiти залишилися. Так утворилося Паркове плем’я. Вона все докладно описала, а щоденник встигла заховати в Бiблiотецi. Я знайшов його рiк тому, спочатку хотiв викинути – це ж не книжка – а потiм прочитав.

– І чим нам допоможуть ii записи?

– Їi записи – наш путiвник, Бiлко. Вони приiхали в Парк iз маленького мiстечка Маунт-гiл, i поруч iз цим мiстечком знаходиться мiсце, де народився Нещадний. Ти про всяк випадок запам’ятовуй, хтозна, що зi мною може статися. Це мiсце називаеться Лаба.

– Дивна назва…

– Дивне мiсце. Воно розташовувалося на територii великоi вiйськовоi бази, i нiхто не повинен був знати, що воно там знаходиться, навiть сiм’i тих, хто там працював.

– Звiдки ж вона знала?

– Чула розмову матерi i батька. Батько переживав, тому що всi люди на планетi домовилися не робити нiчого, схожого на Нещадного, але робили все одно. І в Лабi займалися саме цим.

Бiлка дiстала з рюкзака пакет iз сушеними травами i кинула iх у вариво, потiм туди ж полетiла жменя крупи, i бульйон перетворився в густу ароматну юшку.

– Помiшуй, – наказала Бiлка, i Тiм слухняно почав працювати ложкою.

– І далеко нам до цiеi Лаби? – запитала вона через хвилину.

Вiн кивнув.

– Сто миль з гаком на пiвдень вiд Тауна.

– Сто миль!

Бiлка присвиснула.

– І для цього треба пройти Сiтi, перейти мiст, а потiм ще i вибратися з Тауна. Сто миль землями, якi ми не знаемо. Це не просто далеко, Книжнику, це дуже далеко.

– Я знаю, – сказав Тiм. – Але единий Маунт-гiл, про який може йти мова в щоденникових записах, знаходиться там, Бiлко.

– Ну, значить, треба до нього дiйти, – пiдсумувала вона, дивлячись на те, як вариво густiшае. – Так, до речi… Ти обiцяв навчити мене читати?

Деякий час Книжник мовчав, дивлячись Бiлцi в очi. Погляду вона не вiдводила. У свiтлi вогнища ii волосся здавалося темним, а тiнi бiля вилиць i в куточках рота – глибокими, наче порiзи.

– Добре, – нарештi погодився Книжник.

Видно було, що згода далася йому нелегко.

– Дуже добре. Пiсля вечерi i займемося.

* * *

Не всi в племенi, що жило в Сiтi, розумiли, наскiльки iм пощастило. Сiтi розташовувався настiльки вдало, що тiльки повний дурень мiг не користуватися можливостями, що вiдкривалися. Із заходу до мiста пiдходили Пустки, населенi фармерами. Тi виробляли овочi, фрукти, молоко i м’ясо – набагато бiльше, нiж могли з’iсти або запасти. Їм потрiбнi були нiштяки i зброя, а це все було в Сiтi.