Кращий вік для смерті

Чи ви, Парковi, забули, що ми нiчого не прощаемо i нiчого не забуваемо? Напевно, давно нiхто з ваших не висiв на стовпах справедливостi! Пора нагадати!

– Не квапся, Рiзаний, – важко вимовив Бiгун. Вiн сам здивувався тому, як пересохло в ротi – слова дряпали йому горло, як шматки черствого коржа. – Ти встигнеш покарати винних, а твоя герла отримае викуп за вбитого чоловiка. Ми якраз збиралися запропонувати тобi дiло…

– Дiло? – здивувався фармер. – Менi? Яке дiло менi може запропонувати парковий?

– Я б хотiв поговорити з тобою вiч-на-вiч.

Деякий час Рiзаний розмiрковував, мiряючи Бiгуна поглядом, але потiм усе-таки кивнув:

– Пiдiйди.

Бiгун пiдiйшов, намагаючись дивитися гордо, але цьому дуже заважали стволи кулеметiв, що стежили за ним. Вiн був невисокий на зрiст, i кiнь Рiзаного нависав над ним, як скеля.

Фармер дiстав свiй автомат iз кобури, i ствол уткнувся Бiгуну пiд ключицю. Мушка дряпала шкiру, вiд металу несло мастилом i пороховим гаром.

– Говори.

Бiгун ковтнув якомога непомiтнiше i подивився на Рiзаного знизу догори.

– Скiльки зим у тебе на плечi, Рiзаний? – запитав вiн.

– Шiстнадцять, – вiдповiв той, не знiмаючи пальця з курка.

– Хотiв би ти обдурити Нещадного, бро?

Ствол автомата врiзався йому в плоть, але Бiгун навiть не змiнився в обличчi.

– Нещадного не можна обдурити.

– Книжковий хробак каже, що можна.

– І ти хочеш, щоб я повiрив у цю нiсенiтницю, парковий?

– Я хочу, щоб ти пiшов iз нами i переконався сам.

Рiзаний дивився на нього зверху вниз неприемним холодним поглядом.

– Ти кличеш мене ловити твоiх утiкачiв?

– Це не втiкачi, бро. Це шанс жити вiчно.

Рiзаний неприязно посмiхнувся.

– Не можна жити вiчно.

– Але можна жити дуже довго. Три життя. Чотири. Це майже вiчно, Рiзаний. Для нас це вiчнiсть.

Рiзаний подумав, а потiм кивнув.

– Тобi потрiбнi бiйцi.

– Ну, звичайно, – погодився Бiгун. – Я кличу тебе не тому, що тебе люблю. Просто з твоiми челами, кiньми i ган-карами ми зможемо зробити бiльше, нiж без них.

– І я зможу обдурити Нещадного?

– Або ми обидва зможемо, або обидва програемо – як пощастить.

– Якщо це пiдстава, парковий, то я вiдберу у тебе не зброю, не людей, я вiдберу у тебе життя…

– Домовилися, – кивнув Бiгун. – У мене на плечi вiдзначено сiмнадцять зим, Рiзаний. І якщо я промахнусь, то мене покараеш не ти – Нещадний. Сам подумай, хто з вас страшнiший?

* * *

Будинки нависали над вулицями в прямому i переносному сенсi.