Кращий вік для смерті

Повiтря стае спочатку теплим, а потiм майже гарячим i шорстким, напевно, через квiтковий пилок, вiд якого нестерпно свербить у носi.

Бiгун чхнув, висякався в пальцi i струсив шмарклi на землю.

Перед ними простягалося море колихливих трав, низького чагарнику i самотнiх дерев. А ще з цього моря стирчали недогризки стовпiв i iх ланцюжок iшов до обрiю.

– Ось i шосе, – сказав Облом, розглядаючи околицi в пошарпаний бiнокль. – Можемо рухатися по ньому. Буде на пару миль далi, але йти зручнiше.

– І безпечнiше, – кивнув Свин.

– Бiля Тауна тобi буде зручнiше, долбоне! Особливо якщо розтяжку зачепиш! – посмiхнувся Бiгун. – Ну що там, Обломе?

– Нiчого.

– Як ти думаеш, вона нас набагато випереджае?

– На день, – упевнено сказав Облом i теж чхнув. – Як тут живуть, Нещадний допоможи! Я ж зараз здохну вiд цiеi сверблячки!

– Минеться! – Бiгун змахнув рукою, даючи сигнал мисливцям рухатися. – Не бзди, бро! Зараз звикнемо… День – це фiгня. Наздоженемо. Через Сiтi iй з ходу не проскочити…

– Через Сiтi вона якраз пройде.

– А як ми самi пройдемо через Сiтi, чуваче? – запитав Свин. – Менi востанне там трохи дупу не вiдстрелили…

– Коли всiх вбити не можна, – знизав плечима Бiгун, – то доведеться домовлятися…

– Якщо вони захочуть iз нами домовлятися, – сказав Облом. – Ти ж знаеш, мiж нами любовi немае.

Огорожа шосе практично згнила, а що не згнило, розтягнули ковалi, тому те, що вони вже вийшли на дорогу, вiдчулося лише тодi, коли Бiгун намацав у трав’яному килимi шматок бетону.

Вiн пiдняв його. Бетон кришився в руцi i сипався крiзь пальцi колючою пiщаною крихтою.

– Розвiдники, вперед, – наказав Бiгун, i тi слухняно очолили групу.

Взагалi-то поки що можна було i не пускати iх уперед, так далеко вiд Сiтi дорогу нiколи не мiнували, але заходи не завадять. Тим бiльше, що почалося все не дуже вдало.

Бiгун згадав смак гару вчорашнього похоронного багаття i скривився. Вiн ненавидiв усi цi церемонii, виття шаманiв i те, що в такi хвилини думав про власне багаття.

Про власну смерть. І думав останнiм часом усе частiше i частiше.

Облом крокував праворуч вiд нього, Свин – злiва, тi, хто йшли позаду, закривали вождям спину пiвколом.

– Де ти бачив ракети? – запитав Облом.

Бiгун тицьнув пальцем праворуч:

– Ось там.

– Це фармер? – поцiкавився Свин.

– А хто ще? – кивнув Бiгун. – Тривога. На однiй iз ферм щось трапилося.