Кращий вік для смерті

Не дай нам Нещадний натрапити на iх загiн…

– Срати я на них хотiв, – реготав Свин i поплескав по автомату, який лежав на круглому животi. – Теж менi вояки! Вiвце…би! Нехай тiльки сунуться!

Вiн хлюпнув носом i скривився, немов сьорбнув кислоi браги.

– Ось, бл…дь, бро, чим це так смердить? Я через соплi чую – тухлятиною несе!

– Гей! – неголосно сказав Облом. – Бiгуне, дивись! Свине! Голову поверни!

Загiн зупинився.

Лiворуч вiд них над стежкою пiднiмалися залишки залiзноi конструкцii, так i не зiржавiлоi на пил за всi цi роки.

На самому верху гратчастоi ферми висiли три тiла. Вiрнiше, тiла в цих мiшках вже ледь угадувалися, бо пiдвiсили iх мiнiмум пару тижнiв назад, а то i бiльше. Але недостатньо давно, щоб плоть згнила остаточно i тi впали на землю.

Зi своеi вечерi знехотя знялися двi великi ворони i зграя дрiбних пташок, схожих на синиць.

– Опа-жопа! – сказав Свин i чмокнув пухкими губами. – Пацани iз Сiтi висять! Точно кажу!

– Або з Тауна, – заперечив Облом.

– Не, Таун – це фiгня! – похитав головою Свин.

 – Дивись. Бачиш клапоть шкiри на плечi у того, що нижче висить? Зелене тату! У пацанiв iз Тауна зеленим зашкваритися можна! Тiльки синiй або червоний! Або – разом!

Коли справа стосувалася спостережливостi i розплутування слiдiв, Свин зовсiм не виглядав дурнем. Бiгун не переставав дивуватися тому, наскiльки товстун швидко метикуе в таких ситуацiях.

– Ось це, Свине, фармери, – пояснив Облом. – Їх робота. А чели iз Сiтi вважали себе крутими. Сiчеш?

– Лохи, – презирливо пирхнув Свин i сплюнув пiд ноги.

– Точно, лохи, – хмикнув Бiгун. – Ти, Свине, крутiший, нема питань… Просто ти з фармерами не воював, i не треба нам iз ними воювати. Де ми, а де фармери? З ними краще торгувати…

– Як ти думаеш, – звернувся вiн до Облома. – Це межа?

– Нi-i, це точно не межа. До кордону миль двадцять тупати.

– То якого вони тут iх повiсили?

– Де зловили, там i повiсили. Слухай, давай-но звiдси швидше… Якщо у них тут шо сталося…

Загiн прискорив крок, iдучи вiд повiшених челiв.

– Може, – сказав Облом через деякий час, – це вона?

– Що вона? – перепитав Бiгун.

Такий швидкий ритм руху подобався йому куди бiльше розмiреного похiдного кроку. Вiн рiвно дихав, натренованi ноги легко несли його над старим шосе. А ось Свин явно не любив такого рiвного бiгу i з незадоволеною фiзiономiею витирав iз чола рясний пiт.

Облом легко тримав темп, але Бiгун знав, що це ненадовго – занадто великим челом був Облом, занадто важким.