Кращий вік для смерті

Вiн виволiк рюкзаки з комори i побачив, як Бiлка виводить зi стайнi коней – старого, але ще мiцного жеребця гнiдоi мастi i рябу кобилку йому до пари.

– Сюди неси, – покликала вона. – Залиш тiльки те, що помiститься в сiдельнi сумки. Не бiльше. Решта – в будинок.

– Навiщо? – вiн знизав плечима.

Вона проiгнорувала його питання.

– Вiзьмеш собi дробовик Тома – вiн для твоiх умiнь пiдiйде. Автомат не чiпай.

Друг iз ii каптура дивився на Книжника блискучими намистинками-очима, але розчулення чомусь бiльше не викликав.

– Виiжджаемо за пiвгодини.

– Добре.

– Гей! – сказала вона йому в спину. – Ева жива. Я просто ii приглушила. Прочухаеться.

Тiм не обернувся.

Вiн не вiдчував нi гнiву, нi радостi. Вiн був порожнiй, як випите куряче яйце.

Книжник побачив, що праворуч вiд сходiв, за огорожею з лози, ростуть квiти. Не дикi, а дбайливо висадженi, доглянутi, скомпонованi за вiдтiнками. Справжня… клумба. Вiн згадав слово.

Клумба з квiтами.

«Тут був щасливий будинок, – подумав вiн, – а потiм прийшли ми.

Патрони до дробовика знайшлися в шафцi бiля входу, а сам дробовик довелося витягувати з-пiд мертвого тiла Тома. На Еву Книжник намагався не дивитися, але вона вже починала приходити в себе, стогнала i переверталася, але все ще не могла розплющити очi. Бiля неi на пiдлозi сидiли дiти.

– Усе вже сталося… – повторював про себе Тiм. – Усе вже сталося…

Книжник зачинив дверi i спустився у двiр, до конов’язi.

Вони виiхали на стежку, коли сонце вже почало пригрiвати i над травами вже на повну гули бджоли.

Для дробовика знайшлася зручна сiдельна кобура, патрони пiшли в сумку разом iз нечисленними пожитками. Вiн щосили намагався здаватися спокiйним.

Ферма залишилася позаду, за зачиненими воротами.

Деякий час вони iхали мовчки, пристосовуючись до кiнського кроку.

Книжник совався на жорсткому сiдлi, пiдводився в стременах.

– Готовий? – запитала Бiлка через деякий час.

Вiн кивнув, i тодi вона ударом колiн пустила свою кобилу легкою риссю. Кiнь Книжника потрусив за нею.

До Тауна залишалося тридцять двi милi шляху.

Роздiл п’ятий. Сiтi

Момент, коли Болота закiнчуються i починаються Пустки, пропустити не можна, тому що повiтря мiняе смак.

Вiтер, що дме зi сходу, миттево висмоктуе з нього вогкiсть iз запахом тухлятини, терпкий, з гнилизною, запах ряски i застiйноi води.