Кращий вік для смерті

– Пiдведись! – наказала Книжнику Бiлка. – Нехай вiн нас бачить. Може, Ева вже його якось попередила… Але якщо нi – не варто з’являтися раптово. Тут цього не люблять.

– Цього нiде не люблять, – пробурчав Тiм пiдводячись.

Побачивши бiля ворiт гостей, фармер обiгнав стадо i витягнув iз сiдельноi кобури дробовик. Вiн хотiв би виглядати грiзним, зарослим до вух патлатим мужиком, але був тим, ким був – челом рокiв шiстнадцяти, широким у плечах, засмаглим, зi смiшною скуйовдженою бородою незрозумiлого кольору. У сiдлi вiн сидiв як улитий – це навiть Книжник зрозумiв, хоча нечасто бачив вершникiв у районi Парку.

Фармер пустив коня боком, поклавши дробовик на луку сiдла так, щоб ствол дивився в iхнiй бiк, i вивiльнив ногу зi стремена, готуючись у разi чого пiрнути за кiнський круп.

Бiлка виступила вперед, розмахуючи над головою руками, але в сутiнках розгледiти обличчя було складно, i фармер крикнув, пригнувшись:

– Стiй на мiсцi!

Дiвчина завмерла. Книжник теж про всяк випадок пiдняв руки вгору.

Стадо пiшло до ворiт. Гримiли дзвiночки на шиях у корiв, налите молоком вимя важко коливалося при ходьбi. Тiм боязко дивився на рогатих створiнь.

У Парку тримали свиней, але годувати iх особливо не мали чим, i свинi були худi, дрiбнi i злiснi, самi могли зжерти кого завгодно. Ось курей i гусей розводили успiшнiше. Ранiше тримали i кроликiв, але пiсля мору, коли величезне поголiв’я вимерло за пару днiв, Шаман заборонив це робити. Так що з великою домашньою живнiстю в Парку не склалося.

Зате склалося у фармерiв.

Вони розводили i птицю, i свиней, i кроликiв. А корови… Ходячi м’яснi брили з сумними мордами! Фармерскi корови були величезними! Набагато бiльшими за дiрiв! Вiд них дивно пахло: приемно i неприемно водночас, боки iх були роздутi…

Утiм, Книжнику вiд сусiдства таких здорових тварин було не по собi, хоча вони йому подобалися.

Зате фармеру явно не подобалася присутнiсть чужинцiв поруч iз будинком. Вiн залишив стадо штовхатися за спиною, а сам повiльно наближався до непроханих гостей, не знiмаючи iх iз прицiлу.

Метрiв за десять вiн нарештi впiзнав Бiлку.

– А… Це ти, Бiлко?

– Я, я, Томе…

– Хто з тобою?

– Його звуть Книжник. Я за нього ручаюся.

– Парковий?

– Колишнiй, – сказала Бiлка, i Книжник нарештi опустив руки. – Як i я…

Фармер прибрав рушницю.

– І зараз ти скажеш менi, що тобi потрiбен нiчлiг? – Вiн схилився до луки сiдла.

– Вгадав, Томе.

– І що ти зi своiм дружком голодна?

– Знову вгадав.