Кращий вік для смерті

– Лягай!

Вiн озирнувся на крик, не вiдразу зрозумiвши, що це Бiлка командуе йому.

Стулки дверей вже почали розходитися, i з коридора в читальний зал ринув переможний крик мисливцiв, що наздоганяли здобич.

Книжник iще падав, коли дверi вiдчинилися.

Тiму здалося, що йому врiзали дошкою у вухо. На мить вiн ослiп i оглух, потiм зiр повернувся. У повiтрi кружляли чорнi пластiвцi сажi. Гарячi журнали розкидало по всьому залу, i повiтря стрiмко наповнювалося бiлим iдким димом. Дверей не було. Не було i частини стiни поруч iз дверима.

І бiля дверей нiкого не було. У всякому разi не було живих.

Хтось смикнув його за руку, змушуючи встати – це була Бiлка, i Книжник закульгав до виходу, намагаючись не навалюватися на супутницю всiею вагою.

Бiля дверей валялися останки його одноплемiнникiв. Книжник намагався не дивитися пiд ноги. З цими челами вiн жив i дорослiшав, але, забери iх Нещадний, жоден iз них не був йому нi другом, нi товаришем. Вiн був чужим для них, вони для нього. Але все одно у грудях Тiма защемiло.

Вiн був для них чужинцем, але все-таки це було його плем’я.

Вони бiгли коридором, а ззаду вже тупотiла погоня. Облом зрозумiв – щось пiшло не так. Та хто завгодно зрозумiв би пiсля того, як вiд вибуху вилетiли усi шибки на фасадi. Фори iм давати не збиралися, на те, щоб знайти лiфти i вибратися, не було i хвилини.

– Тут!

Колись за допомогою цих лiфтiв пiднiмали й опускали приготованi на кухнi другого поверху страви, тому шахти були вузькi, але вибирати не доводилося.

Бiлка вибила прикладом розсувнi люки, вiдкриваючи отвори, що смердiли цвiллю, i вправно прошмигнула в один iз них. Книжник затамував подих i шмигнув у сусiднiй.

Вiн падав униз, оповитий щiльною липкою павутиною, яка, здавалося, заповнила весь отвiр, i це було огидно до втрати свiдомостi. Летiв вiн недовго i несподiвано вдарився об пiдйомну платформу, що стояла поперек шахти. Майже застряг, але вiд удару платформа просiла, i вiн ухнув далi разом з ii уламками.

Раптово лаз закiнчився, i Книжник опинився в порожнечi, задригав ногами, скрикнув вiд несподiванки i влетiв у якусь хрустку пилову масу, що суцiльно вкривала пiдлогу.

Поруч фиркала i переверталася Бiлка. Тут було зовсiм темно – пiдвал знаходився пiд будiвлею i його справдi давно нiхто не вiдвiдував, не було нi бажання, нi необхiдностi. Дверi, що ведуть сюди, були заваленi смiттям багато рокiв тому, а тi, що були зовнi, давно вросли в землю до половини.