Кращий вік для смерті

– Але е лiфти на другому поверсi! У колишньому кафе! І смiттезбiрник!

– Чудово! Залишаеться тiльки зрозумiти, як ми звiдси вийдемо…

Бiлка метнулася до камiна i через мить уже бiгла назад, намотуючи на лiкоть мотузку, по якiй вони спускалися, на плечi у неi бовтався рюкзак, який став зовсiм чорним. Коли вона опинилася бiля вiкна, знизу знову вистрiлили, i вже не одна, а три кулi вдарили у скло. Внизу засвистiли, заволали, i Книжниковi здалося, що вiн чуе голос Облома.

– До дверей! – наказала Бiлка, i Тiм слухняно поплентався за нею, волочачи забиту ногу.

– Тримай, – Бiлка сунула йому в руки мотузку i рюкзак.

У ii руках було декiлька круглих металевих штук, якi вона вправно пов’язала мiж собою.

– Що це? – запитав Книжник.

Вона промовчала, закрiплюючи зв’язку на двернiй планцi. Бруднуватий, але з вигляду мiцний шнурок вона пропустила через кiльця штукенцiй, що бовталися збоку, i натягнувши, прив’язала його до залишкiв заржавiлого замка.

– Усе. Йдемо геть, – скомандувала вона, забираючи у Тiма рюкзак.

У коридорi за дверима вже тупотiли чели. Хтось почав вiддирати вiд дверей дошки, протяжно заскрипiли цвяхи, що виповзали з пересохлого за лiто дерева.

– Це гранати? – знову запитав Книжник, хоча знав, яку вiдповiдь почуе.

Бiлка кивнула.

– Звiдки вони в тебе?

– Потiм. Слухай мене. Коли вони вiдчинять дверi – буде вибух. Сильний. Як тiльки рвоне, ми з тобою побiжимо. Буде плутанина. Наше завдання – прорватися до лiфтiв перш, нiж вони зрозумiють, що нас тут уже немае.

Вона подивилася на вогонь на пiдлозi, i глянула на Книжника.

– Якщо хочеш жити, неси сюди книжки…

– Нi! – видихнув вiн.

– Роби, що я тобi сказала… – Бiлка не пiдвищувала голосу, але йому здавалося, що вона кричить. Вона забрала у нього з рук дорогоцiнний згорток i сунула у свiй рюкзак. – Нам потрiбен дим… Багато диму!

Дверi тряслися пiд ударами.

У Сховищi Тiм схопив купу журналiв «National Geographic», що лежали на ближньому до виходу столi – улюблених журналiв свого дитинства, – i, повернувшись у читальний зал, жбурнув iх у калюжу пального.

Скiльки прекрасних годин провiв Книжник, розглядаючи фотографii дивовижних мiсць, скiльки нового прочитав на цих жовтуватих сторiнках…

Вiн завмер, iз жахом спостерiгаючи, як полум’я пожирае журнали i його спогади.