Кращий вік для смерті

Сталь ударила об сталь – Нога легко вiдбив випад Тiма (меч вилетiв iз рук, розбитi пальцi обпекло болем), i несподiвано стрiмко розвернувся, хапаючи Книжника за волосся.

– Бiжи! – крикнув Книжник Бiлцi, злiтаючи в повiтря.

Нiж у руках Ноги блиснув у мiсячному свiтлi, i Тiм зрозумiв, що йому зараз перерiжуть горлянку. Вiн вiдчайдушно засмикався в руках вождя, вiдбиваючись ногами i рикаючи, як щеня вольфодога, схоплене за шкирку, проте лезо невблаганно летiло до його борлака…

Бабах!

Гримнуло, i Книжник стрiмголов полетiв убiк, покотившись щербатою бетонною пiдлогою.

Нога впав на спину з залитим кров’ю обличчям – куля влетiла йому в очну ямку. Тiло його трусилося в судомах, товстi сильнi ноги шкребли цементну крихту пiдошвами майже нових черевикiв.

– Навiщо ти полiз? – запитала Бiлка i докiрливо похитала головою. – Ну навiщо? Я б iз ним упоралася…

– І-i-i-i-i-i-а… – втягнув у себе повiтря Книжник. – І-а-а-а-а- а-а-а…

Вiд удару в нього забило подих.

Бiлка ковзнула до вiкна. Унизу вже горiли смолоскипи – пострiл пiдняв на ноги всiх челiв племенi.

Хтось уважний розгледiв тiнь дiвчини i куля розбила скло, бiля якого вона стояла.

– Іаааа… хотiв допомогти! – нарештi видихнув Тiм.

– Ну, допомiг, – сказала вона. – Молодець, хiба нi… Як тепер вибиратися?

Книжник подивився на камiн, Бiлка у вiдповiдь похитала головою.

– Не виберемося, не встигнемо. У нас менше п’яти хвилин. Якщо за п’ять хвилин ми досi будемо в будинку…

Вона пiдiйшла до агонiзуючого Ноги i вистрiлила йому в лоб.

Книжник примружився. Вiн виразно чув, як куля, прошивши череп вождя, клацнула об пiдлогу. Швидкий помах ножа припинив пирхання Шкутильгала.

– …то ми небiжчики, – закiнчила Бiлка. Вона витерла лезо об куртку мерця, i зняла з пояса Шкутильгала кобуру з пiстолетом, який вiн так i не встиг вийняти.

– Тримай, – вона кинула Книжнику зброю. – Тепер це твiй.

Знизу по вiкнах дали чергу, потiм у розбите скло залетiли пляшки з «горючкою». Перша не розбилася, а так i покотилася, розкидаючи iскри вiд палаючоi в горловинi ганчiрки, зате друга рвонула бiлим смердючим полум’ям, яке вiдразу ж ударило до стелi.

– Тут горiти нiчому, – прохрипiв Книжник. – Навiть пiдлогу зняли. А в Сховище це не долетить.

Вiн стояв перед Бiлкою, притискаючи до грудей пакунок з атласом i щоденником.

– Вони пiдпалять будинок, – сказала Бiлка спокiйно. – Або знайдеться, чому горiти… Тут е пiдвал?

– Так. Але дверi забитi, не потрапити…

І тут Книжник згадав.