Вiрус. Науково-фантастична повість

Злякавшись, тварина стрибнула в бiк i не обертаючись, швидко помчала у бiльш захищене мiсце – вглиб лiсу.

– Таке такого баче здалеку, – штовхаючи Дмитра у плече, сказав Макс. – Одне живе у лiсах, iнший – у хiмiчнiй лабораторii.

– Точно, – додав Степан. – Ти в своiй лабораторii днюеш i ночуеш, а ця тварина з лiсу не вилазить.

– Але це дуже дивно, – сказав Патрiс, не зводячи очей з того мiсця, куди зникла тварина. – Дуже дивно. Таке я бачу вперше!

– По машинах, – вiддав наказ Макс i всi швидко зайняли своi мiсця.

Джипи iхали далi не зупиняючись. Всi мовчали, насолоджуючись рiзноманiтнiстю i багатством природи. Час минав швидко.

Незабаром друзi наблизились до нового пункту призначення. Наступним етапом мандрiвки була африканська савана. Через годину швидкоi iзди перед очима простягався безкрайнiй африканський степ. Жовто-гарячi кольори у поеднаннi з коричнево-сiрими створювали незабутне видовище.

– Нашiй саванi всього п'ять-сiм мiльйонiв рокiв, – перекрикуючи гуркiт мотору, говорив гiд.

 – Тут головна дiюча особа – висока трава, яка е домiвкою для багатьох тварин та птахiв.

Патрiс натис на газ i його джип щосили помчав уперед. Джипи охоронцiв одночасно заревли, наче хижаки на полюваннi, i виштовхуючi з-пiд колес шматки землi з травою, рвонули слiдом.

– В саванi багато трави i мало дерев та чагарникiв, – голосно розповiдав далi Патрiс. – Хижаки здалеку помiчають здобич, але i iх легко побачити. Природа пiклуеться про тварин: iх колiр подiбний до оточуючого середовища, що робить iх менш помiтними.

Зливаючись з травою i ховаючись в нiй, цi плотояднi перетворюються на мисливцiв.

За спиною пролунали гучнi звуки копит, проголошуючи, що наближаеться табун. Метрах в двухстах неслися зебри. Їх бiг не був схожий на переслiдування, скорiше це була гра, де старшi особi, пiддавшись енергii молодих, вирiшили трохи побасувати.

– Зебри дуже лякливi, як i бiльшiсть мешканцiв савани, якi не мають грiзноi зброi, – голосно коментував побачене Патрiс, – тому краще до них не наближатися.

 – Вiн зменшив швидкiсть i поiхав повiльнiше, продовжуючи говорити. – Вiд хижакiв вони рятуються бiгом. Якщо не вдаеться втекти, захищаються зубами i ударами копит.

– Вони що кусають своiх кривдникiв? – посмiхаючись, поцiкавився Степан. – Чи не вкусять нас?

– Не лiзь, до кого не просять, та й не вкусять, – жартома, мовив Дмитро. Користуючись нагодою, вiн нацiлив об'ектив фотоапарату на тварин i зробив кiлька знiмкiв.