Поринь у книгу

– З днем народження, синку, – сказав батько, обдарувавши його усмiшкою.

Умостившись за задньому сидiннi, Максим кивнув головою:

– Дякую.

– Ти якийсь невеселий. Щось трапилось? – батько подивився на Максима великими зеленими очима, якi проникали у саму душу.

– Та нi, усе добре.

– Точно? Може, хтось ображае?

– Нi, усе добре. Просто вчителька погану оцiнку поставила, – Максим згадав Ельвiру Дмитрiвну й тiло затремтiло вже не вiд холоду.

– Не вивчив щось? – батько вiдвернувся та завiв двигун.

– Виразив власну думку, – вiдповiв хлопець, подивившись сумними очима на вiдображення батька в дзеркалi заднього виду.

– У якому сенсi?

– Ну ми проходили розповiдь Джека Лондона i додому задали написати твiр та пояснити, як я ставлюсь до головного героя цього твору. Я й написав, що нiяк, бо вважаю, що ранiше вiн був бандитом, – Максим вiдiрвався вiд вiдображення очей батька i подивився на вулицю за вiкном. – А вчительцi це не сподобалося, бо вона не згодна зi мною.

– А в розповiдi про це не сказано?

– Нi, просто розповiдаеться, як його кинув друг i залишив одного виживати серед дикоi природи. А про минуле нiчого. Хоча купа натякiв на те, що вiн був нехорошою людиною.

– Хочеш я iй завтра поясню, що ти маеш рацiю? – зеленi очi батька запалали, як тiльки чоловiк почув, що сина хтось ображае. – Ти ж мене знаеш. Я сам можу пояснити, а можу попросити вашого директора i вiн пояснить цiй вчительцi, з ким варто сперечатися, а з ким – нi.

– Не треба, будь ласка, – хлопець знову подивився на вулицю. Вiн побачив знайомi будинки. Вони iдуть додому? Невже батько передумав святкувати день народження?

– Як хочеш. Але, буде ще чiплятися…

– А куди ми iдемо? – перебив Максим.

Обличчя батька потьмянiло:

– Добре, що ти спитав. Не хотiв сам казати, але ми не можемо сьогоднi нiкуди поiхати.

Гiршого настрою бути не могло, тому Максим не змiнився на обличчi, мов взагалi не засмутився.

– Максиме, зрозумiй. Я з колегами зараз працюю над актом, який е дуже важливим для нашоi краiни, ще й виникли деякi проблеми з бiзнесом.

– Нiчого страшного, – знову перебив Максим. – У мене сьогоднi теж немае настрою. Та й контрольна завтра, потрiбно багато повторити.

Батько усмiхнувся.