Собор Паризької Богоматері

Ось якийсь один старий звернувся до другого:

– А знаете, метре Тiбо Фернiкль, холодно сьогоднi. (Гренгуар знав про це ще з початку зими).

– Ще й як, метре Бонiфас Дiзом. Чи не буде знову така зима, як три роки тому, у вiсiмдесятому роцi, коли мiра дров коштувала вiсiм су?

– Це, метре Тiбо, нiщо проти зими тисяча чотириста сьомого року, коли морози стояли вiд Мартинового дня аж до Стрiтення. І такi лютi, що в залi засiдань судовоi палати на перi у писаря чорнило замерзало через кожнi три слова! І тому не можна було вести протоколу.

А двi сусiдки, стоячи бiля вiкон iз свiчками, що потрiскували в туманi, вели таку розмову:

– Чи ваш чоловiк розповiдав вам, панi ла Будрак, про нещасний випадок?

– Нi, а що сталося, панi Тюркан?

– Та кiнь пана Жюля Годена, нотарiуса Шатле, перелякався фламандцiв з iхнiм почтом i збив з нiг метра Фiлiппо Аврiлло, облата[32 - Людина, що подарувала свое майно монастирю й сама перейшла на його утримання.] целестинських монахiв.

– Невже?

– Істинна правда!

– Кiнь мiщанина? О, це вже занадто! Коли б ще кiнь рицаря, тодi iнша рiч!

І вiкна зачинились.

Але нитка думок Гренгуара вже урвалася.

На щастя, вiн швидко вiднайшов i зв’язав ii кiнцi завдяки циганцi й Джалi, якi йшли поперед нього – двi тендiтнi, нiжнi й чарiвнi iстоти. Гренгуар захоплювався iхнiми маленькими нiжками, гарненькими формами, грацiозними рухами; в його уявi вони обидвi майже зливалися, взаеморозумiнням i щирою дружбою нагадуючи молоденьких дiвчат, а спритнiстю, проворнiстю i легкiстю ходи – кiзок.

Тим часом на вулицях ставало з кожною хвилиною темнiше й тихше. Уже давно пролунав дзвiн, закликаючи городян гасити свiтло, i тiльки вряди-годи на вулицi траплявся перехожий або десь блимав у вiкнi вогник. Ідучи слiдом за циганкою, Гренгуар забрiв у заплутаний лабiринт вуличок, перехресть i глухих закуткiв навколо старого цвинтаря Безневинних немовлят. Усi цi вулички були схожi на клубок ниток, переплутаних котеням. «Вулицi, позбавленi всякоi логiки!» – подумав Гренгуар, розгубившись серед безлiчi поворотiв, що по кiлька разiв приводили його на те саме мiсце.

Проте дiвчина, все бiльше прискорюючи ходу, впевнено йшла вперед, – видно, добре знала дорогу. Гренгуар, напевно, заблудився б, якби на одному з поворотiв не помiтив мимохiдь ажурноi верхiвки восьмигранного ганебного стовпа на ринку, що чiтко вирiзнялася чорними контурами на тлi освiтленого вiкна якогось будинку на вулицi Верделе.