Собор Паризької Богоматері

А на допомогу тугодумам, якi, незважаючи на всю яснiсть цих атрибутiв, все ж могли не зрозумiти значення iх, на подолi парчевого одягу було вигаптувано великими чорними лiтерами: «Я – шляхта», шовкового – «Я – духiвництво», шерстяного – «Я – торгiвля», полотняного – «Я – селянство». Серед цих алегоричних постатей кожний уважний глядач мiг легко розрiзнити двох персонажiв чоловiчоi статi, бо вони були в короткiй одежi i капелюхах, а обидвi жiночi алегорii були вбранi в довгий одяг i мали на головi чепцi.

Тiльки дуже недоброзичлива людина могла не зрозумiти з поетичного пролога, що Селянство було в шлюбi з Торгiвлею, а Духiвництво – iз Шляхтою i що обидва щасливi подружжя мали чудового золотого дельфiна[18 - Гра слiв: французьке dauphin означае i дельфiн, i дофiн – престолонаслiдник.], якого хотiли присудити найвродливiшiй дiвчинi. Отож вони ходили по всьому свiту, шукали таку красуню, i, вiдкинувши одну по однiй королеву Голконди, принцесу Трапезунду, доньку великого хана та багатьох iнших жiнок, Селянство i Духiвництво, Шляхта i Торгiвля прийшли вiдпочити на мармуровiй плитi Палацу правосуддя, виголошуючи перед шановною аудиторiею стiльки сентенцiй та афоризмiв, софiзмiв, означень i поетичних фiгур, скiльки можна було почути лише на факультетi словесностi пiд час iспитiв, якi магiстри складають на звання лiценцiатiв.

Усе це було справдi прекрасно!

Однак серед юрби, яку чотири алегоричнi постатi навипередки заливали потоками метафор, жодне вухо не було таким уважним, жодне серце – таким тремтливим, жодне око – таким напруженим, жодна шия – такою витягнутою, як вухо, серце, око та шия автора – поета, нашого славного П’ера Гренгуара, який кiлька хвилин тому не змiг устояти перед спокусою назвати свое iм’я двом гарненьким дiвчатам.

Вiдiйшовши на кiлька крокiв за свою колону, вiн звiдти слухав, дивився, завмираючи вiд насолоди. Вiдгомiн прихильних оплескiв, якими глядачi привiтали початок пролога, все ще бринiв у його серцi, i Гренгуар був заглиблений у той стан блаженного споглядання, з яким автор серед завмерлоi вiд захвату численноi аудиторii слухае акторiв, з чиiх уст злiтають його думки. О достойний П’ер Гренгуар!

Хоча й сумно нам про це казати, але перше його захоплення скоро було порушене. Тiлькино П’ер Гренгуар наблизив своi уста до п’янкого келиха радостi й трiумфу, як у той келих впала крапля гiркоти.