Собор Паризької Богоматері

– Чудово, – пiдтримав його Жеан Фролло, – то нехай iх чотири чорти i вхоплять!

– Мюнье, ми спалимо твоi книжки!

– Мюнье, ми вiдлупцюемо твого слугу!

– Мюнье, ми полапаемо твою жiнку!

– Гладеньку панi Ударду!

– Яка вона свiжа й весела, наче вже вдовиця!

– Хай вам чорт! – пробурмотiв метр Андрi Мюнье.

– Метре Андрi, – знову озвавсь од своеi колони Жеан, – замовкни, а то я впаду тобi на голову.

Метр Андрi глянув угору, неначе вимiрюючи очима висоту колони i визначаючи вагу шибеника, про себе помножив iх на квадрат швидкостi й замовк.

Жеан, лишившись переможцем, зловтiшно вiв далi:

– А я б зробив це, хоч я й брат архiдиякона.

– Ну й гарнi ж нашi унiверситетськi сановники! У такий день, як нинi, не вшанували наших привiлеiв! У мiстi деревце та вогнище, у старому Сiте – мiстерiя, вибори папи блазнiв i фламандськi посли, а в Унiверситетi – нiчогiсiнько!

– А тим часом майдан Мобер досить великий! – сказав один iз школярiв, якi сидiли на пiдвiконнi.

– Геть ректора, виборцiв i економiв! – вигукнув Жеан.

– Треба сьогоднi ввечерi на Веселому Полi влаштувати святкове вогнище з книжок метра Андрi! – озвався другий.

– Із пюпiтрiв писарiв! – додав його сусiда.

– Із жезлiв педелiв!

– І з плювальниць деканiв!

– Із буфетiв економiв!

– Із скриньок виборцiв!

– Із ослiнчикiв ректора!

– Геть! – загув знову малий Жеан.

– Та це просто кiнець свiту! – затуляючи вуха, пробурмотiв метр Андрi.

– Про вовка помовка. Наш ректор iде, он на майданi, – крикнув один з тих, що сидiли на пiдвiконнi.

Усi хутенько обернулися до майдану.

– Невже це справдi наш вельмишановний ректор, метр Тiбо? – спитав Жеан Фролло, який, прилiпившись до однiеi з внутрiшнiх колон, не мiг побачити, що дiеться зовнi.

– Так, так, – вiдповiли йому, – це таки вiн, авжеж, метр Тiбо, наш ректор!

То й справдi, ректор i всi унiверситетськi сановники урочисто вирушили зустрiчати послiв i саме перетинали Палацовий майдан. Школярi, притулившись на пiдвiконнi, зустрiли iх глузливими вигуками та iронiчними оплесками. У ректора, який очолював той похiд, влучив перший, найдошкульнiший залп в’iдливих дотепiв.