Собор Паризької Богоматері

– Чудовi пiвчi, – додав перший, – а голоси у них тоншi за вiстря iхнiх ковпакiв! Але перш нiж правити обiдню добродiевi святому Іоанну, королю слiд було б поспитати самого святого, чи подобаються йому латинськi псалми, прогугнявленi з провансальським акцентом.

– Вiн замовив месу, щоб у цих клятих пiвчих сицилiйського короля була якась робота! – верескливо вигукнула стара, що стояла в натовпi пiд вiкном. – Подумати тiльки! Тисячу паризьких лiврiв за одну обiдню! Та ще з податкiв за продаж морськоi риби на паризьких базарах!

– Тихо, стара! – озвався товстий i статечний городянин, який стояв бiля торговки рибою i тому весь час затуляв собi носа.

– Добре сказано, пане Жiль Рогатий, королiвський хутрянику! – вигукнув малий школяр, який учепився за колону.

Всi школярi зустрiли злощасне прiзвисько бiдного королiвського хутряника вибухом реготу.

– Рогатий! Жiль Рогатий! – вигукували однi.

– Comitus et hirsutus![8 - Рогатий i кошлатий (латин.)]

– Авжеж! Тiльки так! – не вгавало мале чортеня з колони. – А що тут смiшного? Вельмишанований Жiль Рогатий, брат метра Жеана Рогатого, двiрського суддi, син метра Майе Рогатого – головного Венсенського лiсничого, всi вони – городяни Парижа, всi одруженi, всi батьки й сини!

Регiт посилився. Товстий хутряник мовчки намагався сховатися вiд звернутих на нього звiдусiль поглядiв.

Нарештi один з присутнiх, такий же гладкий, низенький i статечний, як i хутряник, прийшов йому на допомогу.

– Яка гидота! Де це видано, щоб школярi так зневажали городянина! За моiх часiв iх вiдшмагали б рiзками, а потiм i спалили б на вогнищi з тих самих рiзок.

Зграя школярiв наче вибухла.

– Агов! Хто це там стогне? Що за лиховiсний пугач?

– Стривай! Я його знаю, – сказав один, – це метр Андрi Мюнье.

– Один з чотирьох присяжних бiблiотекарiв унiверситету! – додав другий.

– У цiй лавочцi всього по чотири, – вигукнув третiй, – чотири земляцтва, чотири факультети, чотири свята, чотири економи, чотири виборцi, чотири бiблiотекарi.